Чи може боржник сам запропонувати арбітражного керуючого?

Кодекс України з процедур банкрутства виходить із того, що арбітражний керуючий є незалежним учасником провадження, а його процесуальні повноваження виникають виключно після призначення судом. Саме тому традиційною моделлю для процедур банкрутства є судове призначення арбітражного керуючого, а не його залучення за домовленістю сторін.

Водночас практика застосування КУзПБ показала, що це правило не є абсолютним. Спочатку Верховний Суд допустив можливість укладення договору між боржником та арбітражним керуючим щодо відстрочення виплати винагороди, а згодом законодавець передбачив випадки, коли наявність такого договору є достатньою підставою для призначення конкретної кандидатури судом. Це не означає, що договір замінив судове призначення або автоматизований відбір арбітражного керуючого. Йдеться лише про окремі випадки, прямо визначені законом або сформовані судовою практикою.

Практика Верховного Суду

Однією з перших постанов, яка фактично сформувала договірний підхід, стала постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі №910/726/20. Предметом розгляду було відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. Нижчі суди повернули заяву без розгляду через відсутність доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією на депозитний рахунок суду.

Залишаючи такі рішення без змін, Верховний Суд звернув увагу на іншу обставину. Суд зазначив, що закон не позбавляє боржника можливості укласти угоду з арбітражним керуючим, який погоджується виконувати повноваження керуючого реструктуризацією на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника. Аналогічний підхід міститься і в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №910/2629/20. Фактично суд визнав, що договір між боржником та арбітражним керуючим сам по собі не суперечить положенням КУзПБ, якщо не змінює процесуальний порядок призначення керуючого та не впливає на його незалежність.

Тимчасова модель, запроваджена під час воєнного стану

Після внесення змін Законом №3249-IX договірна модель отримала пряме нормативне закріплення. Пункт 1-6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ передбачає, що протягом дії воєнного стану та шести місяців після його припинення або скасування заявник може звернутися до суду без авансування винагороди арбітражному керуючому на депозитний рахунок суду.

У такому випадку до заяви додається договір із арбітражним керуючим про виконання повноважень у справі до її закриття.

Саме ця норма стала винятком із загального порядку визначення кандидатури арбітражного керуючого. Суд призначає особу, з якою заявник уклав договір, за умови дотримання вимог Кодексу. Разом із цим закон встановлює низку обмежень. Розмір винагороди, визначений договором, не може перевищувати меж, передбачених статтею 30 КУзПБ. Така модель застосовується як у справах про неплатоспроможність фізичних осіб, так і у справах щодо юридичних осіб.

Отже, договір у цьому випадку є процесуальним документом, який підтверджує згоду конкретного арбітражного керуючого виконувати повноваження без попереднього авансування винагороди.

Договір у процедурі превентивної реструктуризації

Окремий підхід законодавець використав під час запровадження процедури превентивної реструктуризації. Відповідно до статті 33-2 КУзПБ кандидатура адміністратора превентивної реструктуризації також визначається за участю боржника або зборів кредиторів. До заяви про його призначення додається договір з арбітражним керуючим, який визначає умови надання послуг та їх вартість.

Особливістю цієї процедури є те, що Кодекс прямо передбачає затвердження типової форми такого договору державним органом з питань банкрутства. Водночас навіть у цьому випадку договір не визначає остаточний розмір винагороди самостійно. Вартість послуг погоджується сторонами, однак фіксується судом в ухвалі про призначення адміністратора. Крім того, закон встановлює вимоги щодо незалежності адміністратора. Зокрема, ним не може бути арбітражний керуючий, який протягом трьох років до призначення перебував у договірних відносинах із боржником або кредитором.

Які умови доцільно передбачити в договорі

Практика свідчить, що договір має максимально чітко визначати предмет домовленостей сторін. Передусім доцільно визначити, у якій саме процедурі арбітражний керуючий здійснюватиме свої повноваження та протягом якого часу діятиме договір. Окремо варто погодити порядок виплати винагороди, строки її сплати, а також зазначити, що її розмір не перевищує обмежень, встановлених статтею 30 КУзПБ.

Не менш важливо врегулювати питання компенсації витрат арбітражного керуючого. Якщо сторони домовляються про включення поточних витрат до складу винагороди, це бажано прямо передбачити договором. Водночас витрати, які відповідно до Кодексу здійснюються за рахунок майна боржника або пов'язані із залученням інших спеціалістів, регулюються окремими нормами КУзПБ.

Також доцільно передбачити наявність страхування професійної відповідальності арбітражного керуючого, хоча закон не встановлює такого обов'язку. Разом із тим договір не може замінити судову ухвалу про призначення арбітражного керуючого. До моменту такого призначення будь-які процесуальні повноваження у нього відсутні.

Межі застосування договірної моделі

Наявність договору не означає, що арбітражний керуючий здійснюватиме повноваження протягом усієї процедури банкрутства. Після переходу до наступних процедур КУзПБ передбачає окремий порядок призначення керуючого санацією, ліквідатора або керуючого реалізацією. У цих випадках визначальне значення мають рішення зборів чи комітету кредиторів та відповідна ухвала суду.

Окремо слід враховувати тимчасовий характер воєнної моделі. Після спливу шести місяців з дня припинення або скасування воєнного стану застосовуватиметься загальний порядок авансування винагороди, якщо законодавець не внесе нових змін до Кодексу. Крім цього, будь-яка договірна конструкція повинна відповідати вимогам статті 13 КУзПБ щодо незалежності арбітражного керуючого та відсутності конфлікту інтересів.

Висновки

Чинна редакція КУзПБ передбачає декілька випадків, коли договір між заявником та арбітражним керуючим має юридичне значення для відкриття провадження або призначення конкретної кандидатури. Такі механізми сформувалися як у результаті розвитку судової практики, так і внаслідок законодавчих змін, прийнятих під час воєнного стану.

Водночас договір не змінює процесуальної природи статусу арбітражного керуючого. Він визначає порядок оплати послуг та підтверджує згоду конкретної особи брати участь у справі, однак самі повноваження виникають лише після призначення судом. Саме тому під час підготовки такого договору необхідно враховувати не лише його цивільно-правові умови, а й процесуальні вимоги Кодексу України з процедур банкрутства та сформовану практику Верховного Суду.