Банкрутство держпідприємств: як реально повернути борг

Якщо підприємство не виконує грошові зобов’язання, а звичайне стягнення не дає результату, кредитор може розглядати банкрутство як наступний інструмент повернення коштів. Але коли боржником є державне підприємство або товариство, в якому державі належить понад 50% акцій чи часток, стандартна логіка процедури істотно змінюється. Наявність боргу та навіть значних активів у такого підприємства ще не означає, що кредитор зможе отримати задоволення вимог за рахунок їх продажу. Значення мають правовий статус боржника, походження та правовий режим його майна, позиція органу управління, можливі приватизаційні процедури, а під час воєнного стану — спеціальні законодавчі обмеження.

Тому до звернення із заявою про банкрутство державного боржника кредитору варто відповісти на головне питання: який економічний результат взагалі може дати така процедура?

Державна частка змінює правила банкрутства

Особливості банкрутства державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких понад 50% акцій або часток належать державі, визначає стаття 96 Кодексу України з процедур банкрутства. Це не окрема процедура банкрутства. До такого боржника застосовуються загальні механізми КУзПБ, але зі спеціальними правилами щодо участі держави, санації, розпорядження майном та його реалізації.

Тому перше, що має встановити кредитор, — точний правовий статус контрагента та структуру його власності. Самої назви підприємства або згадки про державу серед його засновників недостатньо. Водночас спеціальний режим статті 96 не можна автоматично переносити на комунальні підприємства: частина десята цієї статті прямо виключає його застосування до підприємств комунальної власності та власності Автономної Республіки Крим. Це важливо встановити ще до початку процедури, оскільки від статусу боржника залежатиме подальша стратегія кредитора.

Активи на балансі ще не означають, що за їх рахунок можна погасити борг

Одна з найбільш небезпечних помилок при оцінці перспектив банкрутства — орієнтуватися виключно на баланс підприємства. Наприклад, кредитор бачить, що боржник користується нерухомістю, обладнанням, виробничими комплексами або іншими цінними активами. На перший погляд їх вартості достатньо для погашення заборгованості. Однак у банкрутстві визначальним є правовий титул на майно, а не сам факт його фізичної наявності чи відображення в бухгалтерському обліку.

За статтею 62 КУзПБ до ліквідаційної маси загалом включаються активи, що належать банкруту на праві власності або господарського відання. Водночас індивідуально визначене майно, яке перебуває у боржника на інших речових правах, до ліквідаційної маси не включається. Майно, щодо якого підприємство є лише користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається власнику. Ще важливіше правило встановлене для державного майна, яке під час приватизації або корпоратизації не увійшло до статутного капіталу товариства, але залишилося на його балансі. Таке майно до ліквідаційної маси також не включається.

Що це означає для кредитора

До ініціювання банкрутства недостатньо встановити, що у боржника «є завод», «є будівлі» або «є дороге обладнання». Необхідно перевірити:

• кому юридично належать основні активи;
• на якому праві боржник ними володіє;
• чи увійшли вони до його статутного капіталу;
• чи існують спеціальні обмеження щодо їх відчуження;
• які активи реально можуть сформувати ліквідаційну масу.

Ця перевірка здатна радикально змінити економічну оцінку справи. У квітні 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі №907/551/14 (907/268/22) також звернув увагу на розмежування майна, яке може потрапити до ліквідаційної маси, та активів, щодо яких банкрут є лише користувачем, балансоутримувачем чи зберігачем. Окремо Суд навів правило щодо державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу під час приватизації або корпоратизації. Для кредитора практичний висновок простий: оцінювати потрібно не загальну вартість майнового комплексу боржника, а вартість активів, які юридично можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів.

Держава залишається учасником процесу

Ще одна відмінність полягає в ролі органу, уповноваженого управляти державним майном. Суд залучає його представників до справи, а сам орган бере участь у зборах та комітеті кредиторів із правом дорадчого голосу. Відкриття справи про банкрутство за заявою боржника також саме по собі не припиняє повноважень органу щодо управління відповідним об’єктом державної власності.

Особливо помітною роль держави стає при санації. План санації державного підприємства або товариства з державною часткою понад 50% має подаватися кредиторам уже погодженим з органом, уповноваженим управляти державним майном. Під час санації нерухомість такого боржника може відчужуватися лише у випадках, передбачених самим планом. Отже, кредитори не можуть розглядати процедуру виключно як відносини між собою, боржником та арбітражним керуючим.

Воєнний стан може взагалі закрити шлях до банкрутства

Ще до оцінки активів необхідно перевірити, чи допускається відкриття провадження щодо конкретного боржника. Під час воєнного стану та протягом двох років після його припинення або скасування діє спеціальне обмеження щодо господарських товариств, які одночасно відповідають трьом критеріям: є операторами критичної інфраструктури; їхні акції, частки або паї були примусово відчужені під час воєнного стану; державі прямо або опосередковано належить понад 50% корпоративних прав. За сукупності цих умов відкриття провадження не допускається, а вже відкрита справа підлягає закриттю на будь-якій стадії — у тому числі після визнання підприємства банкрутом.

У постанові від 11 листопада 2025 року у справі №917/814/16 Верховний Суд наголосив на імперативному характері цих положень. За наявності передбачених законом ознак суд не обирає, чи доцільно продовжувати процедуру, — виникає законодавча підстава для її закриття. Для кредитора це означає, що аналіз спеціального статусу підприємства має передувати витратам на підготовку та ініціювання банкрутства.

Як продається майно державного банкрута

Навіть коли ліквідаційна процедура можлива і боржник має активи, які можуть бути реалізовані, діють спеціальні правила їх продажу. Майно державних підприємств і товариств із державною часткою понад 50% першочергово продається як єдиний майновий комплекс. До нього можуть входити земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, права на торговельні марки та інші активи. Лише якщо другий повторний аукціон з продажу єдиного майнового комплексу завершився без визначення переможця, майно може надалі реалізовуватися окремими лотами.

Крім того, умови продажу арбітражний керуючий погоджує з органом, уповноваженим управляти державним майном. Для кредитора це означає, що перетворення активів боржника на кошти може бути складнішим і тривалішим, ніж у звичайній ліквідаційній процедурі.

Банкрутство може перетинатися з приватизацією

Ще одна особливість — взаємодія двох процедур, які переслідують різні цілі: приватизації державного активу та задоволення вимог кредиторів у банкрутстві. Стаття 96 КУзПБ безпосередньо передбачає ситуацію, коли після невдалого приватизаційного аукціону державний орган приватизації за наявності передбачених Кодексом підстав припиняє приватизацію та звертається до господарського суду із заявою про відкриття справи про банкрутство. Тому кредитору державного підприємства варто стежити не тільки за судовими та виконавчими провадженнями щодо боржника, а й за його приватизаційним статусом. Іноді саме події у приватизаційній процедурі визначатимуть момент, коли банкрутство стане можливим або доцільним.

Що перевірити кредитору до звернення до суду

Перед ініціюванням банкрутства підприємства з державною участю доцільно провести своєрідний юридичний аудит майбутньої процедури. Насамперед потрібно встановити точну структуру власності боржника та частку держави, перевірити його спеціальні статуси й наявність обмежень воєнного часу. Після цього необхідно дослідити активи: не просто знайти їх, а визначити правовий титул на кожен істотний об’єкт і можливість включення його до ліквідаційної маси.

Окремо варто перевірити приватизаційний статус підприємства, обтяження його майна, уже відкриті виконавчі та судові провадження, інших великих кредиторів та черговість потенційного задоволення вимог.

І лише після цього можна прогнозувати співвідношення майбутніх витрат, тривалості процедури та суми, яку кредитор потенційно здатен повернути.