Скасування мораторіїв на банкрутство держпідприємств: яку модель пропонують

В Україні протягом тривалого часу діє низка законодавчих обмежень щодо примусового виконання рішень та застосування процедур банкрутства до державних підприємств. Такі мораторії запроваджувалися у різні періоди та з різних причин — від необхідності захисту стратегічних активів до реагування на економічні кризи, проблеми окремих секторів економіки та наслідки війни. Водночас тривала дія цих обмежень сформувала окрему правову проблему. Наявність судового рішення про стягнення заборгованості не в усіх випадках забезпечує кредитору можливість його фактичного виконання, а процедури неплатоспроможності щодо окремих категорій державних підприємств залишаються недоступними або суттєво обмеженими.

У серпні 2026 року було оприлюднено техніко-економічне обґрунтування щодо зняття мораторіїв на примусове виконання та застосування процедур банкрутства державних підприємств в Україні. Документ підготовлений KPMG в Україні як провідним консультантом проєкту технічної співпраці ЄБРР за участю Sayenko Kharenko та міжнародних експертів. Запропонований підхід передбачає поступовий перехід від загальних законодавчих мораторіїв до диференційованої системи примусового виконання, реструктуризації та банкрутства з окремими механізмами захисту стратегічних активів.

Чому виникла потреба переглянути систему мораторіїв

За результатами проведеного аналізу автори дослідження визначили 18 чинних мораторіїв, пов'язаних із примусовим виконанням рішень щодо державних підприємств, та 11 мораторіїв, які стосуються процедур банкрутства. При цьому окремі законодавчі акти одночасно встановлюють обмеження як щодо виконання рішень, так і щодо процедур неплатоспроможності.

Мораторії виконували і продовжують виконувати захисну функцію. Зокрема, вони дозволяють уникати примусової реалізації активів, необхідних для функціонування стратегічних підприємств, об'єктів критичної інфраструктури та суб'єктів, які надають суспільно важливі послуги. Однак тривале застосування такого механізму має і протилежні наслідки. У дослідженні зазначається, що обмеження можливостей кредиторів щодо захисту своїх прав зменшило стимули окремих підприємств оперативно врегульовувати заборгованість і дотримуватися належної фінансової дисципліни. Це сприяло накопиченню зобов'язань, які могли залишатися несплаченими протягом тривалого часу.

При цьому автори не пов'язують фінансові проблеми державних підприємств виключно з дією мораторіїв.

Серед причин накопичення боргів також називаються хронічне недофінансування, зношеність основних фондів, проблеми корпоративного управління, нереформовані бізнес-моделі, втрата ринків, тарифні дисбаланси та зовнішні економічні й військові фактори. Таким чином, саме скасування мораторію не вирішує проблему неплатоспроможності підприємства. Воно має супроводжуватися механізмами реструктуризації боргів та змінами в управлінні державними активами.

Єдиного рішення для всіх державних підприємств не передбачається

Одномоментне скасування всіх чинних обмежень у дослідженні не пропонується. Натомість рекомендується застосувати поетапний і диференційований підхід. Рішення щодо конкретного підприємства має залежати від його фінансового стану, стратегічного значення та відповідності Політиці державної власності. Відповідно, мораторій може бути скасований, модифікований або збережений, якщо це необхідно для проведення реструктуризації чи захисту важливого суспільного інтересу.

На початковому етапі органам управління пропонується визначити платоспроможні та неплатоспроможні державні підприємства, а також провести інвентаризацію активів для встановлення тих ДП, які володіють стратегічним майном. Такий поділ має практичне значення для подальшого вибору правового механізму. Для платоспроможного підприємства основним питанням є відновлення нормального режиму виконання зобов'язань. Для неплатоспроможного — визначення можливості реструктуризації або застосування процедур неплатоспроможності. Якщо ж підприємство володіє стратегічними активами чи забезпечує критично важливі функції, паралельно необхідно встановити спеціальний механізм їх захисту. У такій моделі державна форма власності сама по собі поступово перестає бути достатньою підставою для застосування загального мораторію.

Чим можуть бути замінені мораторії

Важливою частиною запропонованої концепції є заміна загальних законодавчих заборон більш адресними правовими інструментами. Серед них у дослідженні розглядаються механізми реструктуризації заборгованості, цільової державної допомоги, спеціального захисту окремих державних активів, узуфрукту та спеціальних адміністративних режимів. Зокрема, використання узуфрукту розглядається як один зі способів відокремити питання функціонування підприємства від права власності на стратегічне майно. У документі узуфрукт визначений як обмежене речове право користування чужим майном та отримання від нього доходів без права його продажу, дарування чи іншого відчуження.

Такий механізм потенційно дозволяє забезпечити спеціальний правовий режим саме для активу, збереження якого у державній власності є необхідним, замість поширення загального захисту на всі активи та зобов'язання відповідного підприємства. Окремо для стратегічних державних підприємств та операторів критичної інфраструктури розглядається можливість використання спеціального адміністративного режиму — SAR (Special Administration Regime), побудованого з урахуванням британського досвіду.

За концепцією дослідження такий режим може застосовуватися у конкретних стратегічних випадках, коли звичайних ринкових та корпоративних механізмів недостатньо. Водночас SAR не розглядається як альтернатива скасуванню мораторіїв, а має виконувати функцію додаткового механізму захисту.

Що може змінитися для кредиторів

Для кредиторів принциповою є запропонована зміна самого підходу до виконання зобов'язань державними підприємствами. Чинні мораторії у певних випадках призводять до ситуації, коли кредитор може підтвердити вимогу судовим рішенням, але його можливості щодо подальшого примусового виконання залишаються обмеженими. У дослідженні звертається увага на те, що мораторії дозволяють відтерміновувати виконання фінансових зобов'язань ДП, перекладаючи відповідне фінансове навантаження на кредиторів без застосування формальної процедури банкрутства.

Запропонована модель має поступово змінити цю ситуацію. Після визначення стратегічних активів і створення спеціальних механізмів їх захисту решта майнових відносин державних підприємств має повертатися до передбачуваних процедур виконання зобов'язань та неплатоспроможності. Це не означає автоматичного задоволення всіх накопичених вимог кредиторів після скасування відповідного мораторію. Значна частина ДП має історичну заборгованість, а окремі підприємства можуть виявитися фактично неплатоспроможними. Саме тому на третьому етапі переходу автори пропонують врегульовувати застарілі борги за допомогою спеціалізованих інструментів реструктуризації.

Для кредитора це означатиме насамперед появу визначеного правового механізму роботи із заборгованістю замість її тривалого перебування під дією законодавчої заборони на стягнення.