План превентивної реструктуризації під контролем: що має перевірити суд

Верховний Суд розглянув справу щодо затвердження плану превентивної реструктуризації підприємства, яке одночасно перебувало у процедурі досудової санації. Касаційний господарський суд наголосив, що підтримка плану більшістю кредиторів та пропуск окремими кредиторами строку для подання заперечень не звільняють суд від обов'язку перевірити достовірність інформації, наданої боржником. Розглянемо, які правові висновки сформував Верховний Суд та що вони означають для підприємств, які планують відновити платоспроможність, і кредиторів, зацікавлених у поверненні заборгованості.

Дві процедури відновлення платоспроможності одного підприємства

Показовою для практики застосування нового інституту превентивної реструктуризації стала постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 серпня 2026 року у справі № 904/5450/25.

Спір виник навколо затвердження плану превентивної реструктуризації ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» (ДМЗ), яке запропонувало кредиторам відстрочити виконання зобов'язань на два роки з подальшим погашенням заборгованості протягом одного місяця. Загальна сума вимог залучених кредиторів становила понад 1,31 млрд грн. За результатами голосування план підтримали кредитори, яким належало 60,45% голосів відповідного класу, тоді як проти проголосували кредитори з 4,70% голосів.

Господарський суд Дніпропетровської області затвердив план, а апеляційний суд залишив відповідне рішення без змін. Однак один із кредиторів, ТОВ «ГІР-ІНТЕРНЕШНЛ», оскаржив ці рішення, поставивши під сумнів економічну обґрунтованість запропонованих заходів та правомірність застосування нової процедури. Особливість справи полягала в тому, що на момент відкриття превентивної реструктуризації щодо ДМЗ уже тривала процедура санації до відкриття провадження у справі про банкрутство, розпочата ще у 2020 році. Попередню процедуру було припинено лише 27 січня 2026 року, тобто в день затвердження нового плану реструктуризації. Таким чином, суди мали оцінити не лише формальну відповідність плану законодавству, а й правомірність одночасного існування двох процедур, спрямованих на відновлення платоспроможності одного боржника.

Чи може суд затвердити план, якщо кредитор пропустив строк для заперечень

Одним із ключових питань справи стало застосування статті 33-22 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), яка визначає підстави для відмови у затвердженні плану превентивної реструктуризації. Відповідно до частини другої цієї статті, питання про невідповідність плану критерію найкращих інтересів кредиторів або відсутність розумної перспективи його виконання розглядається судом за обґрунтованою заявою залученого кредитора, який голосував проти схвалення плану. Таку заяву необхідно подати не пізніше ніж за сім календарних днів до дати заключного судового засідання.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що кредитор не подав відповідної заяви у встановлений строк, а тому підстав для застосування пунктів 4 і 5 частини першої статті 33-22 КУзПБ немає. Проте Верховний Суд звернув увагу на принципову відмінність між підставами для відмови, застосування яких залежить від ініціативи кредиторів, та обов'язками суду, які виникають безвідносно до процесуальної поведінки учасників справи.

Зокрема, пункт 6 частини першої статті 33-22 КУзПБ прямо передбачає відмову в затвердженні плану, якщо боржник надав у ньому недостовірну інформацію. На відміну від підстав, визначених пунктами 4 і 5 цієї статті, застосування зазначеної норми не залежить від подання кредитором заперечень у семиденний строк. Отже, навіть якщо кредитор не скористався своїм процесуальним правом своєчасно оскаржити запропоновані умови реструктуризації, суд зобов'язаний самостійно перевірити достовірність відомостей, на яких ґрунтується план. Водночас цей висновок не означає скасування встановленого законом строку для заперечень або можливості застосовувати всі підстави для відмови незалежно від заяв кредиторів. Верховний Суд розмежував відповідні правові механізми, наголосивши на самостійному характері обов'язку перевірки достовірності інформації.

Чому паралельне існування санації та реструктуризації потребує окремої оцінки

Призначення превентивної реструктуризації полягає у створенні умов для збереження життєздатного бізнесу, врегулювання заборгованості та запобігання неплатоспроможності до того, як фінансові труднощі набудуть незворотного характеру. Водночас п.6 ч.1 статті 33-4 КУзПБ встановлює обмеження щодо відкриття відповідної процедури за наявності передбачених законом обставин. У справі ДМЗ Суд наголосив, що формальне розмежування досудової санації та превентивної реструктуризації не може бути достатньою підставою для ігнорування їхньої функціональної подібності. Суди повинні були з'ясувати, чи відповідало ініціювання нової процедури за умов одночасного існування попередньої санації вимогам законодавства та принципу добросовісності. Окремої уваги потребували обставини припинення попередньої санації через неможливість виконання її плану та одночасного затвердження нового плану, який передбачав додаткову дворічну відстрочку виконання зобов'язань перед кредиторами. При цьому ВС не встановив факту зловживання боржником процесуальними правами, а вказав на необхідність дослідження відповідних обставин під час нового розгляду справи.

Які наслідки рішення має для боржників і кредиторів

Правова позиція Верховного Суду має значення для обох сторін процедури превентивної реструктуризації. Для підприємства-боржника вона означає необхідність приділяти особливу увагу достовірності фінансової інформації, обґрунтуванню причин виникнення загрози неплатоспроможності та реалістичності запропонованих заходів її подолання. Якщо підприємство раніше вже використовувало інші процедури відновлення платоспроможності, доцільно документально обґрунтувати причини їх припинення та необхідність застосування нового механізму реструктуризації.

Для кредиторів рішення підтверджує, що підтримка плану більшістю голосів не виключає судового контролю за його законністю та достовірністю відомостей, наданих боржником. Водночас кредиторам не варто покладатися виключно на обов'язок суду самостійно перевіряти план. Якщо заперечення стосуються відповідності плану критерію найкращих інтересів кредиторів або перспектив його виконання, необхідно дотримуватися спеціального порядку та строків, передбачених частиною другою статті 33-22 КУзПБ. Своєчасне подання обґрунтованих заперечень із належними доказами дозволяє поставити перед судом питання, які законодавець пов'язує безпосередньо з процесуальною ініціативою кредитора.