Спір про право чи зловживання: коли суд відмовляє у відкритті банкрутства

Частина шоста статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає відмову у відкритті провадження, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який необхідно вирішувати в позовному провадженні. Проте наявність договору, первинних документів або окремого судового спору ще не визначає результату. Верховний Суд оцінює, чи можна встановити обґрунтованість грошової вимоги в межах підготовчого засідання та чи не використовують учасники процесуальні права з іншою метою.

Коли борг потрібно доводити в позовному провадженні

У постанові від 25 березня 2025 року у справі № 907/600/24 Касаційний господарський суд розглянув ситуацію, коли право вимоги за договором позики неодноразово передавалося іншим особам. Для встановлення належного кредитора необхідно було дослідити послідовність договорів відступлення, корпоративні рішення та правовідносини третіх осіб. Суд першої інстанції фактично здійснив таке дослідження в підготовчому засіданні. Натомість апеляційний суд відмовив у відкритті банкрутства, і Верховний Суд погодився з цим рішенням.

Правовий висновок: якщо встановлення права вимоги потребує процесуальних можливостей повноцінного позовного провадження, відповідний спір не можна вирішувати на стадії відкриття банкрутства. Такий підхід важливий для справ із багаторазовим відступленням вимог, факторингом і корпоративними зобов'язаннями. Водночас складність документів сама по собі не доводить наявності спору про право.

Іншу проблему розглянуто в постанові від 28 січня 2025 року у справі № 927/531/24. Кредитор намагався ініціювати банкрутство сільськогосподарського підприємства, хоча між сторонами вже тривали судові спори щодо договорів поставки та оренди техніки. Крім того, договором не були визначені строки оплати окремих партій товару, а доказів пред'явлення вимоги відповідно до статті 530 ЦК України кредитор не надав. Це створювало невизначеність щодо моменту виникнення прострочення, розміру боргу та підстав нарахування сум за статтею 625 ЦК України. Верховний Суд залишив чинною відмову у відкритті провадження.

Отже, наявність договору й документів про поставку ще не означає, що кредитор довів існування простроченого грошового зобов'язання в заявленому розмірі.

Штучний спір не перешкоджає банкрутству

Протилежну ситуацію Верховний Суд розглянув 23 квітня 2025 року у справі № 921/476/24. Кредитор підтвердив заборгованість первинними документами, актами звірки та відомостями про часткову оплату. Боржник намагався заперечити вимоги через окремі позови про недійсність договору й пов'язаних документів. Однак ці позови були подані вже після звернення кредитора із заявою про банкрутство.

Суд врахував попередню поведінку боржника: часткове виконання зобов'язань і підписання акта звірки без застережень. У сукупності з хронологією звернень ці обставини свідчили про створення штучного спору з метою перешкодити відкриттю провадження. Верховний Суд залишив рішення про відкриття банкрутства без змін.

Практичний висновок: подання позову після заяви про банкрутство не створює автоматичної перешкоди для кредитора. Суд перевіряє зміст заперечень, документи та поведінку боржника до виникнення загрози банкрутства.

Водночас сам момент подання позову не є єдиним критерієм. Значення має реальність спору та його зв'язок із заявленим грошовим зобов'язанням.

Пов'язаний кредитор також може зловживати процедурою

У постанові від 12 червня 2025 року у справі № 924/232/22 Верховний Суд дослідив дії кредитора, пов'язаного з боржником корпоративними та родинними зв'язками. Підставою для ініціювання банкрутства ПАТ «Проскурів» стала непогашена позика у розмірі 175 тис. грн. Суд установив існування грошового зобов'язання, але водночас врахував, що боржник погасив іншим кредиторам близько 1,75 млн грн, залишивши невиконаною значно меншу вимогу пов'язаної особи. Сукупність обставин свідчила про використання заяви про банкрутство без належної мети захисту порушеного права. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та залишив заяву кредитора без розгляду на підставі частини третьої статті 43 ГПК України. При цьому самі корпоративні або родинні зв'язки не позбавляють кредитора права ініціювати банкрутство. Зловживання повинно підтверджуватися конкретними обставинами.

Що враховувати кредитору та боржнику

Наведена практика дозволяє розмежувати два процесуальні наслідки.

Реальний спір про право, який потребує позовного провадження, є підставою для відмови у відкритті банкрутства за частиною шостою статті 39 КУзПБ.

Зловживання процесуальними правами може спричинити залишення заяви без розгляду відповідно до статті 43 ГПК України.

Водночас підготовче засідання не призначене для повноцінного розгляду спорів щодо недійсності чи фраудаторності правочинів. На цьому наголосила судова палата КГС ВС у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 911/1005/23. Для таких спорів передбачені самостійні процесуальні механізми.

Кредитору перед зверненням із заявою про банкрутство необхідно підтвердити належність права вимоги, настання строку виконання зобов'язання, розмір заборгованості та обґрунтованість додаткових нарахувань.

Боржнику важливо завчасно документувати конкретні заперечення щодо підстав, строків або суми боргу. Подання позову лише після ініціювання банкрутства без переконливого правового обґрунтування може бути оцінене як штучне створення спору.

У відносинах між пов'язаними особами додаткове значення мають економічна мета операцій, характер взаєморозрахунків і причини вибіркового погашення заборгованості.

Таким чином, ефективний захист бізнесу залежить від реального змісту правовідносин, належних доказів і добросовісності процесуальної поведінки. Підтверджений борг не виправдовує зловживання банкрутством, а формальне оспорювання вимог не гарантує захисту боржника від законної процедури.