Неплатоспроможність фізичних осіб: ВС визначив межі добросовісності боржника

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду оприлюднив систематизований огляд судової практики щодо протидії зловживанню правами у справах про банкрутство та неплатоспроможність. Документ охоплює правові позиції за період із 2018 року до червня 2026 року. Особливу увагу приділено процедурам неплатоспроможності фізичних осіб, у яких можливість звільнення від боргів безпосередньо залежить від добросовісності боржника, повноти розкриття його майнового стану та реальності заявлених кредиторських вимог.

Добросовісність боржника перевіряється ще до відкриття провадження

Звернення фізичної особи із заявою про неплатоспроможність саме по собі не гарантує відкриття відповідного провадження. Господарський суд повинен перевірити не лише формальну відповідність заяви вимогам Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), а й обґрунтованість заявленої заборгованості та поведінку самого боржника.

Такий підхід відображено у постанові КГС ВС від 20 травня 2026 року у справі № 917/1999/25. Боржник звернувся до суду, посилаючись на наявність заборгованості перед двадцятьма кредиторами, відсутність майна для погашення боргів і неможливість виконувати кредитні зобов'язання. Однак суди встановили, що заявник не надав достатніх доказів виникнення та розміру боргів, не підтвердив доходів і не розкрив повністю інформацію про майновий стан членів сім'ї. Крім того, частину кредитних коштів він використовував для азартних ігор.

Верховний Суд погодився з відмовою у відкритті провадження, наголосивши, що звіти бюро кредитних історій і банківські виписки самі по собі не замінюють документів, які підтверджують виникнення зобов'язань, отримання коштів та строки їх повернення. Суд також звернув увагу на необхідність реалістичного плану реструктуризації. Якщо боржник не підтверджує фактичних або прогнозованих доходів, суд не може належно оцінити перспективи відновлення його платоспроможності. Отже, процедура неплатоспроможності призначена для осіб, які об'єктивно потребують фінансової реабілітації, а не для тих, хто намагається використати її наслідки без належного обґрунтування власного фінансового становища.

Аналогічну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 917/2334/25.

Приховування майна може призвести до закриття справи

Добросовісність фізичної особи має значення не лише під час відкриття провадження, а й протягом усієї процедури неплатоспроможності. Показовою є постанова КГС ВС від 3 грудня 2024 року у справі № 916/197/23.

У цій справі боржниця не зазначила в деклараціях усіх належних їй активів, зокрема транспортних засобів і корпоративних прав у декількох товариствах. Також вона не надала належних пояснень щодо походження коштів, за рахунок яких оплачувала послуги адвокатів та арбітражного керуючого. Навіть після подання виправлених декларацій частина інформації залишилася нерозкритою. Верховний Суд підтвердив, що боржник зобов'язаний співпрацювати з керуючим реструктуризацією, кредиторами та судом, надавати повну й достовірну інформацію про майно та доходи. При цьому формальне виправлення декларацій не завжди усуває наслідки попередньої недобросовісної поведінки. За встановлених обставин КГС ВС визнав обґрунтованим закриття провадження відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ.

Процедура неплатоспроможності не повинна перетворюватися на механізм списання боргів

Одним із ключових висновків Верховного Суду є необхідність дотримання балансу інтересів боржника та кредиторів.

У постанові від 13 травня 2025 року у справі № 904/3275/23 КГС ВС розглянув ситуацію, коли боржник запропонував план реструктуризації, що фактично передбачав списання переважної частини заборгованості без реальних заходів для її погашення. При цьому боржник не пояснив, як використовувалися отримані кредитні кошти, не надав інформації про рух основних активів та не обґрунтував джерел майбутніх доходів.

Суд наголосив, що добросовісний боржник повинен демонструвати реальне прагнення до компромісу з кредиторами та в межах об'єктивних можливостей вживати заходів для задоволення їхніх вимог. Саме тому план реструктуризації має містити економічно обґрунтовані механізми виконання зобов'язань, а не лише формальну пропозицію про списання боргів. Верховний Суд також підкреслив активну роль господарського суду під час затвердження плану реструктуризації. Навіть погодження плану боржником і кредиторами не усуває обов'язку суду перевірити його відповідність вимогам закону. За наявності передбачених частиною восьмою статті 126 КУзПБ підстав суд не може затвердити план лише через його схвалення учасниками процедури.

У розглянутій справі Верховний Суд погодився із закриттям провадження через встановлену недобросовісність боржника. Водночас цей підхід не означає заборони списання заборгованості як можливого результату законної процедури неплатоспроможності. Визначальним є те, чи використовується процедура відповідно до її призначення та чи виконує боржник покладені на нього обов'язки.

Боргова розписка не завжди підтверджує реальність кредиторських вимог

Принцип добросовісності поширюється не лише на боржників, а й на кредиторів, які заявляють вимоги у справі про неплатоспроможність. У постанові від 1 березня 2023 року у справі № 902/221/22 Верховний Суд розглянув питання підтвердження заборгованості за договором позики та борговою розпискою.

Кредитор заявив грошові вимоги до боржниці, однак суди встановили істотну невідповідність між сумою нібито наданої позики та задекларованими доходами кредитора за тривалий період. Доказів інших джерел походження коштів або достатньої фінансової спроможності для надання позики заявник не надав. КГС ВС наголосив, що у справах про неплатоспроможність суд має перевіряти не лише формальну наявність договору та розписки, а й реальність виникнення грошового зобов'язання. Це пов'язано з тим, що визнання вимог одного кредитора безпосередньо впливає на права інших кредиторів та перебіг усієї процедури.

За наявності обґрунтованих сумнівів щодо дійсності заборгованості від кредитора можуть вимагатися додаткові докази, зокрема інформація про джерела походження коштів, доходи та фінансовий стан. Водночас презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України, не звільняє кредитора від обов'язку довести обґрунтованість своїх вимог. Верховний Суд підтримав відмову у визнанні заявлених кредиторських вимог.

Практичне значення правових позицій Верховного Суду

Систематизована практика Касаційного господарського суду свідчить про посилення судового контролю за поведінкою учасників процедур неплатоспроможності фізичних осіб. Для боржників це означає необхідність ще до звернення до суду належно підтвердити існування заборгованості, підготувати повні декларації про майновий стан, обґрунтувати джерела доходів та запропонувати реалістичний план реструктуризації. Для кредиторів — можливість ставити питання про добросовісність боржника, перевіряти повноту розкриття його активів і заперечувати проти планів реструктуризації, які не передбачають реальних заходів для задоволення вимог.

Водночас кредитори повинні бути готовими підтверджувати реальність власних вимог, особливо якщо йдеться про значні позики між фізичними особами. Головний висновок полягає в тому, що процедура неплатоспроможності не є автоматичним способом звільнення від фінансових зобов'язань.