Занижена оцінка майна: коли її потрібно оскаржувати

У виконавчому провадженні боржник нерідко починає активно захищати свої права вже після продажу майна, коли стає зрозумілою остаточна ціна реалізації. Проте довести, що майно було продано занадто дешево, недостатньо для повернення активу. Цей підхід Верховний Суд підтвердив у постанові від 22 вересня 2026 року у справі №908/3958/25.

Боржнику належали 13/25 частин нежитлового приміщення у Запоріжжі. У межах виконавчого провадження майно оцінили у 3,78 млн грн без ПДВ, а після того, як перші торги не відбулися, на повторному аукціоні його продали за 4,41 млн грн. Після продажу боржник спробував довести, що вартість майна була суттєво занижена. Для цього він надав одразу кілька альтернативних показників: оцінку з іншого виконавчого провадження на 6,1 млн грн, висновок оцінювача на 12,09 млн грн та довідку ФДМУ із показником 18,84 млн грн. Однак головною проблемою виявилася не кількість доказів вартості, а момент, коли боржник почав їх використовувати.

Оцінка має власну процедуру оскарження

Частина 5 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає можливість оскарження результатів визначення вартості чи оцінки майна у судовому порядку в 10-денний строк із дня отримання відповідного повідомлення.

Боржник оцінку, на підставі якої майно було передано на реалізацію, у встановленому порядку не оскаржив. Верховний Суд звернув увагу, що порушення, які могли бути допущені до проведення електронних торгів — зокрема під час визначення вартості майна, — мають самостійний порядок оскарження. Використовувати позов про недійсність уже проведених торгів як спосіб фактично повернутися до попередніх стадій виконавчого провадження не можна.

Інакше спеціальні строки оскарження виконавчих дій втрачали б сенс, а результати публічних торгів могли б залишатися під загрозою перегляду протягом невизначеного часу.

Різниця у вартості сама собою нічого не доводить

Ще важливішим є висновок Верховного Суду щодо альтернативних оцінок. Сам факт того, що інший оцінювач визначає значно більшу ринкову вартість майна, не означає автоматичної недійсності торгів. Боржнику необхідно довести не просто існування іншої можливої ціни, а порушення закону під час проведення оцінки, істотність такого порушення, його вплив на результат аукціону та порушення власних прав.

Саме тому у цій справі не допомогла навіть суттєва різниця між показниками. Звіт з іншого виконавчого провадження стосувався іншої процедури, приватний висновок суд оцінив лише як позицію позивача щодо можливої вартості, а показник із довідки ФДМУ не визнав тотожним ринковій вартості майна.

Захищати актив потрібно до торгів

Практичне значення цієї позиції виходить за межі конкретної справи. Якщо боржник не погоджується з визначеною виконавцем вартістю майна, ключовий момент для захисту — стадія оцінки, а не момент, коли покупець уже сплатив кошти та отримав майно.

Після проведення торгів предмет доказування стає значно складнішим. Потрібно доводити не лише неправильність попередньої оцінки, а й істотне порушення процедури, його вплив на результат аукціону та на права позивача. Тому пасивна позиція у виконавчому провадженні створює для боржника окремий ризик: право на оскарження певної дії може існувати, але можливість ефективно ним скористатися обмежена строком та конкретною стадією процедури.

У спорах щодо примусової реалізації майна це означає просте правило: якщо є підстави вважати оцінку заниженою, реагувати необхідно до продажу активу. Після завершення торгів навіть переконлива альтернативна оцінка може виявитися запізнілим доказом.

За матеріалами аналізу постанови Верховного Суду від 22.09.2026 у справі №908/3958/25