Боргова розписка чи прихована угода: як захистити свої права у майновому спорі

Боргова розписка традиційно сприймається як простий і достатньо надійний спосіб підтвердження грошового зобов'язання. Проте на практиці один і той самий документ може стати підставою для принципово різних юридичних висновків. Особливо коли передання грошей пов'язане з придбанням майна, виконанням інших домовленостей або оформленням кількох взаємних зобов'язань. У таких спорах вирішальним стає не лише текст розписки, а й встановлення справжнього змісту правовідносин. Саме від цього залежить, чи підлягають кошти поверненню як позика, чи сторони фактично домовилися про інший правочин.

Чому назва документа не визначає характер зобов'язання

За статтею 1046 Цивільного кодексу України договір позики вважається укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно, факт передання коштів має принципове значення для виникнення позикового зобов'язання.

Боргова розписка може одночасно підтверджувати укладення договору, отримання коштів і погоджені умови їх повернення. Однак юридична сила документа залежить від його змісту та обставин складення. Наприклад, сторони можуть домовитися про придбання автомобіля з поступовою оплатою, але замість належного договору оформити дві розписки. За однією покупець нібито отримує гроші в борг, за іншою продавець зобов'язується передати автомобіль після сплати відповідної суми.

Якщо домовленості не будуть виконані, виникає питання: чи повинен покупець повернути позику, якої фактично могло не бути, чи спір стосується невиконаних зобов'язань щодо придбання автомобіля? У такій ситуації суд має дослідити не лише формулювання окремого документа, а й усю сукупність домовленостей, поведінку сторін, фактичне передання грошей і майна. Водночас існування взаємопов'язаних розписок саме собою не означає, що одна з них є удаваним правочином.

Коли можна говорити про удаваний правочин

Стаття 235 ЦК України визначає удаваним правочин, який сторони вчинили для приховання іншого правочину, що вони насправді мали на меті. Ключовою ознакою тут є свідома невідповідність зовнішнього оформлення домовленостей їхньому реальному змісту. Причому йдеться про спільну спрямованість волі сторін на приховування іншого правочину. Це важливе розмежування. Не кожна юридично складна або незвично оформлена домовленість є удаваною. Сторони можуть законно використовувати розстрочення платежів, попередні домовленості, забезпечувальні механізми або заміну одного зобов'язання іншим.

Зокрема, стаття 1053 ЦК України допускає заміну боргу, який виник із договору купівлі-продажу, найму майна чи іншої підстави, позиковим зобов'язанням. Така конструкція сама собою не свідчить про порушення закону. Тому для застосування статті 235 ЦК недостатньо встановити, що сторони мали певні майнові домовленості, крім оформленої позики. Необхідно довести, що один правочин використовувався саме для приховування іншого. При цьому визнання правочину удаваним не означає автоматичного звільнення сторін від зобов'язань. Суд повинен визначити, який правочин фактично було вчинено, та застосувати до нього відповідні норми законодавства.

Що показує судова практика

Показовою є справа № 523/13382/21, яку розглядала Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Спір виник через дві розписки, складені одного дня. За першою одна сторона підтвердила отримання 170 тис. грн у борг із зобов'язанням повертати кошти частинами. За другою кредитор зобов'язався передати автомобіль після сплати відповідної суми. Суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення боргу. Апеляційний суд, навпаки, дійшов висновку, що сторони фактично домовлялися про майбутній продаж автомобіля, а не про позику. Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежовувати домовленість про майбутнє передання майна та правочин, вчинений із метою приховування іншого.

Оскільки зобов'язання щодо автомобіля було прямо зафіксоване в окремій розписці, сам цей факт не доводив приховування договору купівлі-продажу під виглядом позики. У підсумку Верховний Суд підтримав висновок про відсутність доведених підстав для застосування статті 235 ЦК України та залишив у силі рішення першої інстанції.

Які докази мають вирішальне значення

У спорах щодо боргових розписок основна увага часто зосереджується на самому документі. Проте для належного захисту майнових інтересів необхідно аналізувати ширший комплекс доказів. Насамперед значення мають підтвердження фактичного передання коштів, обставини виникнення зобов'язання, листування сторін, банківські документи та інші матеріали, які дозволяють встановити мету домовленостей.

Якщо розписка пов'язана з майбутнім придбанням майна, важливо з'ясувати, чи погоджувалися його істотні характеристики, вартість, порядок оплати та умови переходу права власності. Окремої уваги потребує поведінка сторін після складення документів. Фактичне користування майном, часткові платежі, вимоги про повернення коштів, спроби переоформлення права власності можуть допомогти встановити реальний характер правовідносин.

Водночас жодна з цих обставин не повинна оцінюватися ізольовано.

Для сторони, яка заперечує існування позики, недостатньо просто заявити, що гроші не передавалися. Необхідно сформувати послідовну доказову позицію, здатну спростувати зміст боргового документа. Так само сторона, яка посилається на удаваність правочину, повинна довести наявність іншого правочину та спільного наміру сторін приховати його.

Як мінімізувати ризики під час оформлення домовленостей

Найефективніший спосіб уникнути подібних спорів — оформлювати правовідносини відповідно до їхнього реального економічного змісту.

Якщо сторони домовляються про позику, документи повинні чітко відображати факт передання коштів, суму, строки та порядок повернення. Якщо метою є придбання майна з розстроченням платежів, доцільно укладати відповідний договір, а не замінювати його борговими розписками, які можуть створити хибне уявлення про характер зобов'язання.

У разі заміни первісного боргу позиковим зобов'язанням потрібно прямо визначити, яке саме зобов'язання припиняється, на якій підставі воно виникло та які нові обов'язки беруть на себе сторони. Особливої уваги потребують операції зі значними сумами, корпоративними активами та майном, щодо якого законодавство передбачає спеціальні вимоги до оформлення правочинів. Якщо ж конфлікт уже виник, юридичну стратегію слід формувати не навколо формального найменування документа, а на основі повного аналізу правовідносин і доказів.