Захист криптоактивів: арешт і доказування права власності

Криптовалюта дедалі частіше стає об'єктом фінансових розслідувань, арешту та потенційної конфіскації. Для власників цифрових активів основний ризик полягає не лише у можливості відстежити транзакції, а й у тому, що технічні зв'язки між гаманцями можуть бути використані для висновків про належність майна конкретній особі. Однак встановлення маршруту переказу коштів, ідентифікація користувача криптобіржі та доведення права власності на актив — різні юридичні завдання. Їх ототожнення створює ризик необґрунтованого обмеження майнових прав.

Блокчейн підтверджує транзакцію, але не завжди власника

Публічний блокчейн дозволяє встановити адресу відправника й отримувача, час операції, суму та подальший рух активів. Спеціалізовані аналітичні системи допомагають групувати адреси й визначати їхні можливі зв'язки з біржами, обмінниками та іншими учасниками ринку. Проте навіть достовірно встановлений рух криптовалюти не завжди дозволяє визначити її юридичного власника. Адреса може використовуватися для операцій в інтересах іншої особи, корпоративних розрахунків або зберігання клієнтських активів. Наявність доступу до гаманця також не обов'язково підтверджує, що всі активи на ньому належать особі, яка здійснює операції.

Відповідно, висновок про бенефіціарну належність криптовалюти потребує сукупності доказів, а не лише результатів автоматизованого аналізу транзакцій.

Арешт криптовалюти вже став судовою практикою

Показовою є ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 8 квітня 2026 року у справі №761/13049/26.

У межах кримінального провадження суд наклав арешт на віртуальні активи, які обслуговувалися біржею Binance та перебували на визначеному обліковому записі й криптовалютних гаманцях. Це рішення підтверджує практичну можливість застосування арешту до цифрових активів. Водночас воно не усуває необхідності встановлювати правові підстави обмеження майнових прав у кожному конкретному провадженні.

Стаття 170 КПК України передбачає різні цілі арешту майна, зокрема збереження речових доказів, забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації майна та цивільного позову. Кожна з цих підстав має власні умови застосування.

Тому самого посилання на кримінальне провадження або на зв'язок криптогаманця з підозрюваною особою недостатньо без належного обґрунтування конкретної правової підстави арешту.

Що має доводити сторона захисту

У спорах щодо арешту криптоактивів захист повинен розмежовувати технічну ідентифікацію гаманця, фактичний контроль над активами та їхню правову належність. Важливими можуть бути документи про придбання криптовалюти, історія біржових операцій, підтвердження походження коштів, договори, корпоративні документи, бухгалтерський облік та інші докази економічної природи транзакцій.

Особливого значення це набуває, коли арешт зачіпає майно третьої особи, яка не має процесуального статусу підозрюваного. У такій ситуації необхідно перевіряти не лише зв'язок активу з предметом розслідування, а й відповідність обраного обмеження конкретній меті арешту.

Крім того, відповідно до статей 173 та 174 КПК України, істотне значення мають розумність і співмірність обмеження права власності, а також можливість скасування арешту, якщо потреба в ньому відпала або його накладено необґрунтовано.

Захист активів починається до кримінального провадження

Найбільшу практичну складність становить ретроспективне підтвердження належності криптовалюти, коли активи вже заблоковані, а документи про їх придбання чи передачу відсутні. Тому захист цифрового капіталу передбачає завчасне документування походження коштів, правових підстав набуття активів, операцій між власними та корпоративними гаманцями, а також розмежування майна компанії, її бенефіціарів і третіх осіб.

Для бізнесу криптогаманець не повинен залишатися інструментом, існування якого підтверджується виключно технічними записами. Його використання має бути інтегроване в систему корпоративного обліку та документального підтвердження майнових прав.

Отже, ефективний захист криптоактивів полягає не у приховуванні транзакцій, а у здатності юридично довести, кому належать активи, на якій підставі вони набуті та чому їх арешт є необґрунтованим або непропорційним.