«Я не брав цей кредит»: які докази перевіряють суди у спорах про онлайн-позики

Оформлення кредиту через сайт або мобільний застосунок займає кілька хвилин, але така простота має інший бік: у суді спір уже стосується не паперового договору з підписом, а сукупності цифрових дій. Номер телефону, одноразовий код, персональні дані, банківська картка, авторизація в особистому кабінеті — усе це може стати доказами того, хто насправді уклав договір. Тому твердження «я цього кредиту не оформлював» саме по собі, як правило, не вирішує спір. Суд намагається відтворити весь цифровий маршрут від ідентифікації клієнта до отримання грошей.

Електронний договір — це повноцінний договір

Українське законодавство дозволяє укладати кредитні договори дистанційно. Електронний договір, підписаний передбаченим законом способом, може мати такі самі правові наслідки, як договір у традиційній письмовій формі. Одним зі способів підтвердження волі клієнта є електронний підпис одноразовим ідентифікатором — наприклад, кодом, який надходить на телефон. Тому фізична відсутність позичальника в офісі кредитора нічого не доводить. Верховний Суд у справі №212/10457/21 відхилив аргумент позивача про те, що під час оформлення кредитів він перебував за межами України: дистанційний характер договору дозволяв укласти його з-за кордону.

Суд дивиться не на один SMS-код, а на весь ланцюг

Набагато цікавішим є питання, коли людина стверджує, що її телефоном або персональними даними скористався хтось інший.

Практика Верховного Суду показує, що в такому спорі важлива сукупність цифрових обставин. У справі №686/32982/23 суд врахував, що під час оформлення кредиту використовувалися паспортні дані позичальника, його ідентифікаційний код, телефон, електронна пошта та реквізити банківської картки. Позивач при цьому не довів, що номер, через який договір був підписаний одноразовим ідентифікатором, на момент укладення договору використовувався сторонньою особою без його відома.

Отже, спір фактично переходить від питання «чий це номер?» до значно ширшого: хто пройшов усю процедуру ідентифікації та куди зрештою потрапили гроші?

Банківська картка може стати одним із ключових доказів

Особливо важливо встановити рахунок, на який кредитор перерахував кошти.

У справі №212/10457/21 Верховний Суд врахував, що гроші за оспорюваними договорами надходили на платіжну картку самого позивача. За відсутності доказів того, що кошти фактично отримала інша особа внаслідок протиправних дій, ця обставина суперечила версії про повну відсутність волевиявлення позичальника. Водночас саме по собі зарахування грошей на картку також не варто розглядати ізольовано. У подібних справах має значення весь набір доказів: спосіб авторизації, номер телефону, використані персональні дані, банківські реквізити та обставини отримання доступу до пристрою.

А якщо телефон передали шахраям самостійно?

У 2026 році Верховний Суд розглянув ще цікавішу ситуацію.

У справі №705/1938/25 оспорюваний договір був укладений у мобільному застосунку банку із введенням одноразового пароля. При цьому позивач сам надав третім особам віддалений доступ до смартфона, на якому знаходився його фінансовий номер. Верховний Суд звернув увагу, що без входу до особистого кабінету та використання одноразового ідентифікатора договір не міг би бути укладений. Ризики, пов’язані з добровільною передачею третім особам доступу до власного пристрою, у таких обставинах були покладені на його власника. Цей висновок суттєво змінює перспективу подібних спорів. Факт того, що безпосередньо кнопки натискав шахрай, ще не обов’язково означає недійсність договору, якщо можливість здійснити ці операції виникла через дії самого власника смартфона.

Заява про шахрайство ще не доводить шахрайства з кредитом

Ще одна поширена помилка — розглядати витяг з ЄРДР як достатній доказ того, що кредит оформили сторонні особи. Верховний Суд у справі №638/161/22 виходив з іншого: відкриття кримінального провадження підтверджує початок розслідування, але саме по собі не встановлює, що невідома особа заволоділа персональними даними позивача та уклала кредитний договір від його імені. Тому для цивільного спору значення можуть мати конкретні матеріали розслідування, експертні висновки та інші докази, а не лише факт реєстрації заяви про можливий злочин.

Що потрібно доводити, якщо кредит справді оформлений сторонньою особою

Практика Верховного Суду формує доволі прагматичний підхід: судове рішення не може ґрунтуватися лише на припущенні про шахрайство. Тому людині, яка заперечує укладення електронного кредитного договору, важливо збирати докази не одного факту, а всього альтернативного сценарію: хто контролював номер телефону, чи був перевипуск SIM-картки, кому належав рахунок для отримання коштів, хто мав доступ до смартфона та банківських застосунків, яким способом проходила ідентифікація.

З іншого боку, кредитору недостатньо просто показати PDF-файл із текстом договору. Значення набуває можливість підтвердити електронний алгоритм його укладення та ідентифікації клієнта.

У результаті спір про онлайн-кредит дедалі більше стає спором про цифровий слід. І чим детальніше одна зі сторін може відтворити цей слід — від авторизації до зарахування грошей, — тим сильнішою буде її доказова позиція.