Чи можна позбутися митного штрафу через неплатоспроможність

Фінансові санкції, накладені державою за адмінправопорушення, можуть створювати для фізичної особи боргове навантаження, яке фактично унеможливлює відновлення її платоспроможності. Водночас наявність судового рішення про стягнення штрафу ще не означає, що відповідне зобов’язання зберігатиметься після завершення процедури неплатоспроможності.

У практиці Верховного Суду сформовано підхід, відповідно до якого грошові санкції за порушення митних правил не належать до зобов’язань, нерозривно пов’язаних з особистістю боржника. Проте можливість їх погашення не означає, що відкриття провадження про неплатоспроможність автоматично звільняє людину від адміністративного штрафу. Для правильного застосування цієї позиції необхідно розмежовувати три питання: характер грошової вимоги, правові наслідки реструктуризації або завершення процедури та долю інших стягнень, призначених за те саме правопорушення.

Чому адміністративний штраф не завжди є особистим боргом

Кодекс України з процедур банкрутства передбачає можливість звільнення фізичної особи від боргів за результатами судових процедур, водночас установлюючи винятки для окремих категорій зобов’язань. Відповідно до частини другої статті 134 КУзПБ після завершення процедури неплатоспроможності не припиняються, зокрема, вимоги щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, а також інші вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю боржника.

Однак факт притягнення людини до адміністративної відповідальності не означає, що будь-яке призначене їй грошове стягнення автоматично належить до зазначених винятків. Для застосування положень КУзПБ необхідно визначити, чи має відповідна вимога особистий характер, чи є фінансовою санкцією, яка може бути врегульована в межах процедури неплатоспроможності.

Це питання розглянув Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 16 вересня 2025 року у справі № 916/2314/24. Обставини спору були такими. За порушення митних правил, передбачене статтею 472 Митного кодексу України, суд наклав на фізичну особу штраф у розмірі 3 567 630,77 грн із конфіскацією товарів відповідної вартості. Надалі за заявою цієї особи було відкрито провадження про неплатоспроможність, затверджено план реструктуризації боргів, а після його виконання — закрито провадження зі звільненням боржниці від відповідних зобов’язань.

Волинська митниця оскаржувала рішення в частині визнання штрафу таким, що не підлягає стягненню. На думку контролюючого органу, адміністративний штраф є покаранням конкретної особи, тому завершення процедури неплатоспроможності не повинно припиняти обов’язок його сплати. Верховний Суд не погодився з таким підходом, зазначивши, що штраф за порушення митного законодавства за своєю правовою природою є фінансовою санкцією у формі грошового стягнення. Відповідно, до нього можуть застосовуватися наслідки погашення вимог кредиторів, передбачені частиною шостою статті 133 КУзПБ. Касаційну скаргу митниці було залишено без задоволення, а рішення про неможливість подальшого стягнення зазначеного штрафу — без змін.

Чому затвердження плану реструктуризації ще не означає звільнення від штрафу

Важливе уточнення до наведеної правової позиції міститься в постанові Верховного Суду від 6 листопада 2025 року у справі № 903/1062/24, у якій також розглядався спір за участю Волинської митниці. У цьому провадженні митниця заявила грошові вимоги до фізичної особи, частина яких була включена до плану реструктуризації. Контролюючий орган заперечував проти можливості застосування до митного штрафу відповідних механізмів, посилаючись на його персональний характер. Касаційний господарський суд підтвердив попередню позицію щодо правової природи адміністративного штрафу, однак звернув увагу на необхідність розмежовувати затвердження плану реструктуризації та звільнення фізичної особи від боргів після завершення відповідної процедури. Це різні процесуальні рішення, які мають самостійні правові підстави.

Верховний Суд зазначив, що борг зі сплати митного штрафу не віднесений статтею 125 КУзПБ до категорій заборгованості, які не підлягають реструктуризації. Відповідно, за наявності інших установлених законом умов така вимога може бути включена до плану реструктуризації та врегульована відповідно до його положень. Водночас сама можливість включення штрафу до плану не тотожна звільненню боржника від непогашених зобов’язань за статтею 134 КУзПБ.

З огляду на ці висновки при підготовці заяви про неплатоспроможність необхідно визначити, як саме пропонується врегулювати вимоги державного органу, чи заявлені вони у відповідному провадженні, чи включені до плану реструктуризації та які правові наслідки можуть настати після його виконання. Покладатися виключно на судову практику щодо погашення митних штрафів, не враховуючи конкретної стадії провадження, було б помилкою.

Окреме значення має добросовісність боржника. Процедура неплатоспроможності передбачає перевірку його майнового стану, повноти декларування доходів і активів та дотримання встановлених законом обов’язків. Приховування майна або подання недостовірних відомостей може призвести до несприятливих процесуальних наслідків, зокрема закриття провадження без очікуваного звільнення від зобов’язань. Необхідність реальної перевірки майнового стану та добросовісності боржника Верховний Суд додатково підкреслив у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 908/1194/24 щодо списання податкового боргу фізичної особи — підприємця.

Погашення штрафу не означає припинення всіх наслідків правопорушення

Ще один аспект, який необхідно враховувати під час оцінки перспектив процедури неплатоспроможності, стосується розмежування грошових та негрошових стягнень.

У справі № 916/2314/24 за одне порушення митних правил було застосовано два види стягнення: штраф і конфіскацію товарів. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що конфіскація має іншу правову природу, оскільки не є грошовою вимогою кредитора та перебуває поза межами механізму погашення боргів фізичної особи. Тому постанову суду про адміністративне правопорушення було визнано такою, що не підлягає виконанню, лише в частині штрафу.

Верховний Суд переглядав справу за касаційною скаргою митниці виключно в частині грошового стягнення. Висновок апеляційного суду щодо конфіскації не був предметом касаційного перегляду і залишився чинним.

Отже, застосування процедури неплатоспроможності потребує оцінки не лише загальної суми заборгованості, а й правової природи кожної окремої вимоги. Крім того, слід відрізняти фінансові санкції за адміністративні правопорушення від вимог про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, для яких КУзПБ передбачає спеціальний правовий режим. Під час правового аналізу таких справ адвокату доцільно насамперед перевірити підстави виникнення зобов’язання, визначити можливість його включення до процедури реструктуризації та окремо оцінити правові наслідки завершення провадження. Наявність судового рішення про стягнення адміністративного штрафу не виключає можливості його погашення, однак відповідний результат залежатиме від дотримання процедури неплатоспроможності та встановлених господарським судом обставин.