Як суди визначають, кому належать кредитні зобов’язання після розлучення

Після початку повномасштабного вторгнення Україна зіткнулася не лише зі сплеском розірвань шлюбів, а й зі значним зростанням кількості спорів навколо поділу майна. У центрі цих конфліктів дедалі частіше опиняються не квартири, не автомобілі й навіть не бізнес-активи, а саме боргові зобов’язання.

Хто має сплачувати кредит, узятий під час шлюбу? Чи повинен один із подружжя компенсувати іншому виплачені після розлучення кошти? І головне — чи завжди борг є спільним?

Саме на ці питання відповідає актуальна судова практика, яка сьогодні формує нову дисципліну поведінки для подружжя, що перебуває в кризі.

Показовою є історія, розглянута Центральним районним судом Миколаєва у справі №490/4607/23. Колишнє подружжя сперечалося щодо кредиту, оформленого чоловіком ще у 2021 році, коли шлюб формально існував, а сім’я — ні. Позивач наполягав, що ці гроші пішли на погашення інших спільних боргів, і надав фінансові документи, що підтверджують рух коштів. Він уже повернув більшу частину кредиту — понад 122 тисячі гривень — і вимагав від колишньої дружини компенсувати половину. Вона ж переконувала, що кредит був особистим, взятим виключно на потреби чоловіка, і жодним чином не стосувався інтересів сім’ї.

Суд став на бік позивача, підтвердивши: якщо доведено, що кредит був оформлений в інтересах сім’ї, то він вважається спільним. Це рішення цілком узгоджується з практикою Верховного Суду, який неодноразово підкреслював, що джерело оформлення кредиту не має значення — важливими є мета та спосіб використання коштів. Якщо один із подружжя фактично повертає гроші, витрачені на спільні потреби, він має право вимагати компенсацію.

Втім, суди не завжди визнають борги спільними. Є випадки, коли майнові зобов’язання залишаються за тією особою, яка їх створила.

Характерним прикладом є рішення Святошинського районного суду Києва у справі №759/14379/23, де під час шлюбу один із подружжя оформив кредит і уклав договір оренди майна для своєї підприємницької діяльності. Формально це сталося в період існування шлюбу, але фактично сімейні відносини вже були припинені. Свідчення очевидців, листування та інші докази підтвердили, що родина як спільна одиниця не функціонувала, а значить — і про інтереси сім’ї не могло бути мови. Тож суд залишив борги за особою, яка їх створила, а апеляція погодилася з цим підходом.

У мотивувальній частині рішення суд послався на позицію Верховного Суду у справі №752/7501/18, де сформульовано важливий правовий тест: щоб борг став спільним, потрібні дві умови — кредит має бути укладений в інтересах сім’ї, а отримане за договором майно чи кошти повинні використовуватися саме для сімейних потреб. Відсутність хоча б однієї з цих умов означає, що зобов’язання є суто індивідуальними.

Не менш цікава категорія спорів стосується успадкованого або подарованого майна. За загальним правилом воно належить виключно тому, хто його отримав. Однак суди відходять від цього підходу, коли встановлюють, що під час шлюбу таке майно було істотно поліпшене за рахунок спільних коштів або спільної праці. У справі №583/2240/16-ц Сумський апеляційний суд дійшов висновку, що будинок, який чоловік отримав у спадщину, став спільним майном частково, оскільки після пожежі подружжя фактично відбудувало його заново. Експертиза встановила, що вартість майна зросла на 197 відсотків, що дало підстави визначити частку дружини у розмірі 39 відсотків.

Ці рішення демонструють: суди уважно досліджують обставини кожної справи, і поділ майна подружжя вже давно не зводиться до механічного принципу «п’ятдесят на п’ятдесят». Особливо коли йдеться про кредити, підприємницькі ризики, фактичне припинення сімейних відносин або значне поліпшення приватного майна.

Незважаючи на загальну одноманітність судової практики, існують категорії спорів, у яких суди відступають від формального підходу й оцінюють поведінку сторін, реальні сімейні обставини та добросовісність кожного. Саме тому правильна правова стратегія й належне документування обставин у кожній конкретній справі є визначальними для того, щоб розуміти: борг — це спільний тягар чи особиста відповідальність.