Неплатоспроможність фізичних осіб під час війни: проблемні питання

Процедура неплатоспроможності фізичних осіб в Україні поступово перестає бути винятковим механізмом для одиничних випадків. Війна, втрата доходів, релокація, валютні кредити, мобілізація, знищене майно та багаторічне кредитне навантаження сформували нову категорію справ, у яких суд уже розглядає не лише сам факт існування боргу, а реальну поведінку боржника, його фінансову історію та добросовісність під час усієї процедури.

Сучасна практика у справах про неплатоспроможність фізичних осіб поступово відходить від формального підходу, коли достатньо було лише показати наявність кредитів і прострочення. Сьогодні центральним питанням стає не стільки борг, скільки пояснення того, яким чином особа опинилася у стані неплатоспроможності та чи не використовує вона процедуру виключно як інструмент уникнення виконання зобов’язань. Це особливо помітно у справах, де боржники подають неповні декларації або намагаються приховати частину активів через родичів. Практика фактично сформувала підхід, за якого поняття членів сім’ї у процедурах банкрутства тлумачиться максимально широко. Йдеться не лише про осіб, які проживають разом із боржником, а й про батьків, повнолітніх дітей, колишнє подружжя та інших осіб, через яких потенційно може відбуватися перереєстрація майна.

І саме тут показовою стала постанова КГС ВС від 22.09.2021 у справі №910/6639/20, у якій суд фактично погодився із необхідністю розширеного підходу до аналізу кола членів сім’ї боржника при оцінці майнового стану. Суд прямо виходив із того, що процедура неплатоспроможності не може перетворюватися на механізм приховування активів через формальне відчуження майна на близьких осіб.

Для боржників це означає просту річ: підготовка декларації давно перестала бути технічним додатком до заяви. Фактично саме декларація стає одним із ключових джерел оцінки добросовісності боржника. Будь-які неточності, неповні відомості або суперечності між доходами, способом життя та задекларованими активами можуть перетворитися на аргумент для закриття провадження ще на стадії реструктуризації.

Цей підхід остаточно був сформований у постанові КГС ВС від 26.05.2022 у справі №903/806/20. Суд прямо зазначив, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для добросовісного боржника, який відкрито співпрацює із судом та кредиторами, а не для особи, яка намагається використати процедуру виключно для списання боргів без розкриття реального фінансового стану.

Окрему проблему створюють борги, підтверджені звичайними розписками між фізичними особами. Ще декілька років тому такі вимоги часто сприймалися судами достатньо формально. Однак зараз ситуація змінилася кардинально. Якщо у справі виникають сумніви щодо реальності заборгованості, одного лише тексту розписки вже недостатньо.

Показовою тут стала постанова Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22. Суд фактично вийшов за межі формального аналізу розписки та прямо вказав на необхідність перевірки реальності самого грошового зобов’язання. Інакше кажучи, наявність підписаного документа сама по собі не гарантує автоматичного визнання кредиторських вимог. На практиці це означає необхідність підтвердження джерел походження коштів, реального руху грошей, фінансової спроможності кредитора та фактичного існування самих позикових відносин. Інакше виникає ризик, що суд розцінить такі вимоги як спробу створення штучного кредитора для контролю процедури банкрутства.

Ще одна тенденція останніх років — різке збільшення кількості справ за участю боржників, які перебувають за кордоном або мають статус внутрішньо переміщених осіб. Формально закон не забороняє таким особам проходити процедуру неплатоспроможності. Проте на практиці виникають питання інвентаризації майна, підтвердження реальних доходів за кордоном, особистої участі у засіданнях та навіть визначення підсудності справи. Особливо складною є ситуація із боржниками, які тривалий час перебувають у ЄС та отримують доходи за межами України, інформацію про які суд здебільшого отримує виключно зі слів самого боржника.

У цьому контексті показовою стала постанова КГС ВС від 13.08.2025 у справі №903/901/24. Суд підтвердив, що систематична неявка боржника до суду без належного пояснення може бути підставою для залишення заяви без розгляду. Причому сам факт участі представника не усуває обов’язку боржника брати активну участь у процедурі, якщо суд має питання щодо реального фінансового стану особи.

Водночас війна створила й абсолютно нові категорії боржників — військовослужбовців, осіб із пораненнями, людей, які втратили роботу або фізичну можливість отримувати дохід. І тут судова практика демонструє значно гнучкіший підхід. Допускається дистанційне підтвердження позиції боржника, участь через представника, використання відеозв’язку та врахування об’єктивної неможливості фізичної присутності особи в суді.

Окремий блок проблем залишається пов’язаним із валютними кредитами. Попри численні спроби боржників доводити, що після судового стягнення у гривні такі зобов’язання втрачають валютний характер, підхід практики залишається стабільним: природа валютного кредиту не змінюється самим фактом ухвалення рішення про стягнення боргу в національній валюті. Ця позиція була чітко сформульована Верховним Судом у постанові від 16.08.2022 у справі №926/2987-б/20. Суд прямо вказав, що зміна валюти виконання рішення не змінює природи самого зобов’язання, а тому валютний характер кредиту зберігається і в процедурах неплатоспроможності. При цьому для багатьох боржників принциповим є інше — штрафні санкції та пеня за валютними кредитами не підлягають включенню до грошових вимог у процедурі неплатоспроможності. Цей підхід був підтверджений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/14542/21, де суд окремо звернув увагу на обмеження щодо включення штрафних санкцій до складу вимог кредиторів у процедурах банкрутства фізичних осіб.

Фактично війна перетворила інститут неплатоспроможності фізичних осіб із вузькоспеціального механізму на один із базових інструментів фінансового перезапуску для людей, які втратили можливість обслуговувати старі борги в нових економічних реаліях. Проте одночасно різко зросли і вимоги до прозорості поведінки самого боржника. І саме тому сьогодні процедура банкрутства фізичної особи — це вже не історія про «списання боргів». Це історія про необхідність довести суду власну добросовісність на кожному етапі провадження.