Верховний Суд посилив правила поведінки бізнесу під час фактичних перевірок

Фактичні перевірки завжди залишалися одним із найбільш конфліктних інструментів податкового контролю, оскільки проводяться без попередження платника податків і фактично вимагають від бізнесу постійної готовності до негайного підтвердження законності своєї діяльності. Однак остання практика Верховного Суду демонструє, що після змін до Закону №265/95-ВР та Податкового кодексу стандарт поведінки платника під час таких перевірок став значно жорсткішим.

Показовою у цьому контексті є справа №140/6980/24, у якій Верховний Суд 3 березня 2026 року фактично підтвердив: сама наявність документів товарного обліку вже не гарантує бізнесу захисту від штрафу, якщо ці документи не були надані контролюючому органу у належний момент та у належний спосіб. Спір виник навколо фізичної особи — підприємця, яка здійснювала роздрібну торгівлю ювелірними виробами. Під час фактичної перевірки податковий орган зафіксував два порушення: продаж товару без застосування РРО та ненадання у місці продажу документів, які підтверджують облік і походження товарних запасів. Якщо перше порушення підприємець фактично не заперечував, то друге стало предметом повноцінного судового спору.

Ключова проблема полягала у тому, що документи товарного обліку у підприємця фактично існували, але зберігалися в електронній формі, а сам платник виходив із того, що повідомлення перевіряючих про можливість ознайомитися з ними є достатнім виконанням його обов’язку. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали цю логіку й скасували штраф у відповідній частині. Проте Верховний Суд зайняв принципово іншу позицію.

Суд прямо вказав, що для застосування санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР достатнім є вже сам факт ненадання документів під час перевірки, навіть якщо облік товарних запасів фактично ведеться. І це надзвичайно важливий момент для бізнесу, оскільки Верховний Суд фактично остаточно розмежував дві самостійні підстави відповідальності: реалізацію необлікованого товару та ненадання документів, що підтверджують його облік.

Особливо показово, що Верховний Суд прямо послався на попередню сформовану практику у справах №420/12275/22, №300/2879/22 та №520/22949/24, демонструючи вже системний характер такого підходу. 

При цьому Суд окремо звернув увагу на специфіку саме фактичної перевірки, яка проводиться без попередження відповідно до статей 75 та 80 Податкового кодексу України. І саме ця особливість, на думку Суду, змінює поведінкову модель платника податків. Якщо документальна перевірка передбачає більш формалізований процес із запитами та підготовкою документів, то під час фактичної перевірки платник повинен бути готовим надати документи вже з моменту пред’явлення наказу та направлення на перевірку.

Фактично Суд підтвердив дуже жорстку конструкцію: обов’язок надати документи про облік та походження товарів виникає автоматично на початку перевірки і не залежить від того, чи надсилала податкова окремий письмовий запит відповідно до пункту 85.4 Податкового кодексу. Це принциповий висновок, оскільки саме на відсутність такого запиту посилалися суди попередніх інстанцій, скасовуючи штраф. Верховний Суд натомість наголосив, що механізм запиту копій документів має іншу правову природу та застосовується насамперед у межах документальних перевірок, де предмет перевірки визначений заздалегідь. Для фактичної перевірки така логіка не працює.

Не менш важливим є й інший аспект цієї постанови: Верховний Суд фактично окреслив межу, після якої документи втрачають своє процесуальне значення для спору з податковим органом. Суд прямо звернув увагу, що Податковий кодекс усе ж дає платнику кілька процесуальних механізмів для виправлення ситуації: можливість надати документи до завершення перевірки відповідно до пункту 44.7 ПК, подати заперечення на акт перевірки разом із документами та поясненнями відповідно до пункту 86.7 ПК або передати документи до моменту прийняття податкового повідомлення-рішення. Але у справі №140/6980/24 платник жодним із цих механізмів не скористався. Документи були подані вже разом зі скаргою на податкове повідомлення-рішення після його прийняття. Саме це, на думку Верховного Суду, стало вирішальним: після прийняття податкового повідомлення-рішення сам факт існування документів уже не усуває порушення, зафіксованого під час перевірки.

Для бізнесу ця справа є дуже показовою, оскільки демонструє: сучасна модель фактичної перевірки дедалі більше переходить від формального аналізу наявності документів до оцінки процесуальної поведінки самого платника податків. І пасивна позиція у стилі «документи є, ми потім їх покажемо» більше практично не працює.