ДПС в процедурі банкрутства: ВС уточнив правила списання податкових боргів

Можливість списати податкову заборгованість у межах справи про неплатоспроможність фізичної особи тривалий час сприймалася як доволі формалізований механізм: якщо податковий борг виник протягом трьох років до відкриття провадження, суд міг визнати його безнадійним та застосувати наслідки, передбачені частиною другою статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства.

Однак постанова Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі №908/1194/24 суттєво уточнює цей підхід. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду наголосила: саме лише дотримання трирічного строку не означає, що податковий борг повинен бути списаний автоматично. Відтепер суд має досліджувати не лише календарні дати, а й момент виникнення податкового боргу в розумінні Податкового кодексу України, реальний майновий стан боржника, повноту розкриття його активів, належність проведення процедури реструктуризації та добросовісність поведінки фізичної особи.

Як виник спір

Провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи — підприємця було відкрито Господарським судом Запорізької області у травні 2024 року. Податковий орган заявив до боржника грошові вимоги на загальну суму понад 1,85 млн грн, до якої входили основний податковий борг, штрафні санкції та пеня. Підставою для частини вимог були податкові повідомлення-рішення, прийняті ще у 2019 році, законність яких боржник безуспішно оскаржував в адміністративних судах.

Після завершення судового оскарження податкові зобов’язання набули статусу узгоджених, а контролюючий орган окремо звертався до адміністративного суду з позовом про стягнення відповідної заборгованості. Водночас у межах справи про неплатоспроможність керуючий реструктуризацією звернувся до господарського суду із заявою про визнання податкового боргу безнадійним та його списання.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з такими вимогами. Вони виходили з того, що податковий борг виник протягом трьох років до відкриття провадження про неплатоспроможність, а отже підпадає під дію частини другої статті 125 КУзПБ. Після списання податкового боргу провадження у справі про неплатоспроможність було закрито у зв’язку з погашенням усіх вимог кредиторів. Податкова служба з таким підходом не погодилася та звернулася до Верховного Суду. За результатами касаційного перегляду рішення про списання боргу і закриття провадження були скасовані, а справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію реструктуризації боргів.

Чому Верховний Суд переглянув попередній підхід

Ключова проблема полягала в тому, що суди попередніх інстанцій фактично звели застосування частини другої статті 125 КУзПБ до порівняння двох дат: дати виникнення заборгованості та дати відкриття справи про неплатоспроможність. Якщо між ними минуло не більше трьох років, борг визнавався безнадійним. Однак такий підхід не враховував ані правової природи податкового боргу, ані загальної мети процедури неплатоспроможності фізичних осіб.

ВС наголосив, що ч.2 ст. 125 КУзПБ не встановлює самостійного автоматичного механізму припинення податкових зобов’язань. Вона визначає спеціальний правовий наслідок, який може бути застосований у процедурі реструктуризації, але лише у взаємозв’язку з нормами Податкового кодексу та після виконання передбачених КУзПБ процедурних дій. Такий висновок видається цілком обґрунтованим, оскільки інститут неплатоспроможності створений не для формального припинення зобов’язань, а для відновлення платоспроможності або звільнення добросовісного боржника від боргового навантаження, яке він об’єктивно не здатний подолати.

Податкове зобов’язання і податковий борг — не одне й те саме

Одним із найважливіших висновків постанови стало визначення моменту виникнення податкового боргу. На практиці цей момент нерідко помилково пов’язують із датою прийняття податкового повідомлення-рішення, складання акта перевірки або навіть ухвалення судового рішення про стягнення коштів. Проте за підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником у встановлений законом строк, а також непогашена пеня.

Тобто для виникнення податкового боргу недостатньо самого факту нарахування податку контролюючим органом.

Спочатку грошове зобов’язання має стати узгодженим. Після цього має сплинути встановлений статтею 57 ПК України строк його добровільної сплати. І лише з першого дня прострочення несплачена сума набуває статусу податкового боргу. Якщо податкове повідомлення-рішення оскаржується, відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України грошове зобов’язання залишається неузгодженим до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Саме тому трирічний строк, передбачений частиною другою статті 125 КУзПБ, повинен обчислюватися не від дати податкового повідомлення-рішення, а від дати, коли узгоджене зобов’язання не було сплачене в установлений строк і фактично перетворилося на податковий борг.

Чому трьох років недостатньо

Постанова Верховного Суду не скасовує передбаченого статтею 125 КУзПБ правила про можливість списання податкового боргу, що виник протягом трьох років до відкриття справи про неплатоспроможність. Однак Суд прямо зазначив, що відповідність боргу цьому часовому критерію є лише однією з умов, а не безумовною підставою для списання.

Господарський суд повинен встановити:

1. чи існує податковий борг як несплачене у строк узгоджене грошове зобов’язання;
2. коли саме він виник — з урахуванням моменту узгодження зобов’язання, строку його сплати та першого дня прострочення;
3. чи відповідає борг трирічному критерію частини другої статті 125 КУзПБ;
4. яким є фактичний майновий стан боржника та чи має він реальну можливість погасити вимоги кредитора;
5. чи були належним чином виконані всі обов’язкові дії у процедурі реструктуризації;
6. чи діяв боржник добросовісно та чи не використовував процедуру неплатоспроможності для штучного припинення зобов’язань.

Таким чином, Верховний Суд змістив акцент із формальної давності боргу на реальний зміст процедури неплатоспроможності.

Чи потрібне затвердження плану реструктуризації

Ще одним важливим питанням було те, чи може податковий борг бути списаний лише після затвердження судом плану реструктуризації. Верховний Суд не встановив такої формальної умови. Тобто відсутність затвердженого плану сама по собі не виключає можливості застосування частини другої статті 125 КУзПБ.

Водночас списання не може відбуватися у відриві від самої процедури реструктуризації. Суд повинен перевірити декларації боржника, його майновий стан, результати інвентаризації активів, звіт керуючого реструктуризацією, участь кредиторів та інші обов’язкові процесуальні елементи. Інакше процедура перетворилася б на суто технічний механізм: відкриття провадження, формальна перевірка дати виникнення боргу, його списання та негайне закриття справи. Саме такий сценарій Верховний Суд визнав неприпустимим.

Хто може ініціювати списання податкового боргу

Окремо Судова палата відповіла на питання, хто має право порушити перед господарським судом питання про визнання податкового боргу безнадійним. Частина друга статті 125 КУзПБ не визначає єдиного або виключного заявника.

Тому відповідне питання може бути ініційоване:

• боржником;
• кредитором, включно з контролюючим органом;
• керуючим реструктуризацією в межах його процесуальних повноважень;
• іншими учасниками справи.

Крім того, з огляду на особливу природу провадження у справах про неплатоспроможність, суд не обмежений пасивною роллю арбітра між сторонами та здійснює активний контроль за перебігом процедури. Остаточне рішення щодо наявності підстав для списання в усіх випадках ухвалює господарський суд.

Яку роль відіграє Податковий кодекс

Специфіка цієї категорії спорів полягає у необхідності одночасного застосування норм КУзПБ та ПКУ. З одного боку, відповідно до пункту 1.3 статті 1 та пункту 87.10 статті 87 ПК України порядок погашення конкурсних податкових вимог після відкриття провадження про банкрутство або неплатоспроможність визначається положеннями КУзПБ. З іншого боку, саме Податковий кодекс визначає, що є грошовим зобов’язанням, коли воно стає узгодженим, у який строк повинне бути сплачене та коли виникає податковий борг. Отже, КУзПБ визначає правовий режим вимоги у процедурі неплатоспроможності, тоді як ПК України необхідний для встановлення природи та моменту виникнення самої заборгованості.

Що це рішення означає для боржників

Для фізичних осіб та підприємців, які розглядають неплатоспроможність як спосіб врегулювання податкової заборгованості, нова позиція Верховного Суду означає, що стратегія не може будуватися виключно навколо дати виникнення боргу.

До звернення із заявою про неплатоспроможність потрібно оцінити:

• коли податкове зобов’язання стало узгодженим;
• коли сплив строк його сплати;
• чи відповідає борг трирічному критерію;
• чи можна довести реальну, а не формально створену неплатоспроможність;
• чи правильно та повно складені декларації про майновий стан;
• чи не здійснювалися операції з відчуження активів, які можуть бути сприйняті як приховування майна;
• чи готовий боржник пояснити джерела доходів, витрати та фінансові операції членів сім’ї.

Будь-які суперечності у деклараціях, приховані активи або формальна поведінка під час процедури можуть стати підставою не лише для відмови у списанні податкової заборгованості, а й для закриття всієї справи про неплатоспроможність.