Кримінальна відповідальність за несплату податків у 2026 році

Податкове донарахування, навіть якщо воно обчислюється мільйонами гривень, саме по собі ще не означає наявності кримінального правопорушення. Для застосування статті 212 Кримінального кодексу України необхідно встановити значно більше: конкретний податковий обов’язок, фактичне ненадходження коштів до бюджету у кримінально значущому розмірі, дії конкретної особи, причинний зв’язок між ними та несплатою і, що принципово важливо, умисел на ухилення.

Судова практика 2024–2026 років дедалі виразніше проводить межу між податковим спором та кримінальним обвинуваченням. Верховний Суд у справах № 583/2063/16-к, № 201/9734/21 та № 172/1310/23 виходив із необхідності дотримання стандарту доказування поза розумним сумнівом, не допускаючи його підміни припущеннями, розрахунками сторони обвинувачення або матеріалами, які не мають належного процесуального статусу.

Коли несплата стає кримінальним правопорушенням

У 2026 році мінімальний розмір фактичного ненадходження податків, з якого може починатися відповідальність за частиною 1 статті 212 КК, становить 4,992 млн грн. Для великого розміру, передбаченого частиною 2, орієнтир становить 8,32 млн грн, для особливо великого за частиною 3 — 11,648 млн грн.

Причина полягає в особливості розрахунку неоподатковуваного мінімуму: для кваліфікації кримінального правопорушення використовується податкова соціальна пільга, яка у 2026 році становить 1664 грн, тоді як для визначення розміру самого кримінального штрафу застосовуються традиційні 17 грн. Відповідно, основний штраф за частиною 1 становить 85–170 тис. грн, за частиною 2 — 170–255 тис. грн, за частиною 3 — 255–425 тис. грн.

Однак для старих податкових періодів автоматично використовувати показники 2026 року неправильно. Необхідно визначати редакцію кримінального закону та відповідний кваліфікаційний показник на момент вчинення діяння, після чого окремо перевіряти можливість застосування більш м’якого закону. Показовою є справа № 383/627/21, у якій Бобринецький районний суд 12 березня 2026 року перекваліфікував обвинувачення з частини 3 на частину 2 статті 212 КК, визнав особу винною, однак звільнив від покарання через сплив строків давності. 

Податкове порушення ще не доводить умисел

Одним із найбільш складних для обвинувачення елементів статті 212 залишається суб’єктивна сторона. Неправильний бухгалтерський облік, помилка при визначенні бази оподаткування, неоднозначне тлумачення податкової норми або навіть встановлений контролюючим органом факт значної недоплати не дозволяють автоматично зробити висновок про умисне ухилення. Цей підхід простежується у справі № 201/9734/21, яку Верховний Суд розглянув 20 листопада 2024 року. Справа стосувалася заниження плати за землю та неправдивої податкової звітності, однак принциповим залишалося питання доказування умисної поведінки конкретних службових осіб. Факту податкового спору та розрахованої недоплати для подолання стандарту кримінального доказування виявилося недостатньо.

На практиці умисел може доводитися через сукупність обставин: системне заниження бази оподаткування, свідоме використання неправдивих первинних документів, розпорядження керівника бухгалтерії, подвійний облік, контроль над банківськими рахунками, характер операцій із контрагентами, листування посадових осіб. Проте кожна з таких обставин потребує процесуального підтвердження, а формальна посада директора або бухгалтера не створює презумпції вини.

Що відбувається, якщо податкове повідомлення-рішення скасоване

Практика ВС останніх років дає цікаву відповідь на питання про співвідношення адміністративного податкового спору та кримінального провадження. У постанові від 14 січня 2025 року у справі № 583/2063/16-к податкові повідомлення-рішення та акт перевірки походили від незаконно проведеної перевірки. Після втрати цієї доказової основи прокурор намагався обґрунтувати суму несплати власною компіляцією розрахунків. Суд залишив виправдувальний результат у силі, фактично підтвердивши, що доказування поза розумним сумнівом неможливо замінити математичними розрахунками, створеними стороною обвинувачення вже під час судового розгляду.

Проте з цього не випливає правило, за яким скасування ППР автоматично руйнує будь-яке кримінальне провадження. У постанові від 18 червня 2025 року у справі № 214/3059/13-к ВС підтвердив, що кримінальний суд може самостійно встановлювати обставини кримінального правопорушення на підставі сукупності допустимих доказів, навіть якщо відповідні ППР були скасовані судами. У тій справі доказова база включала первинні документи, експертизи та показання свідків. Отже, податкове та кримінальне оскарження необхідно вести паралельно, але не ототожнювати.

Аналітика БЕБ не може замінити кримінальні докази

Ще одну важливу межу Верховний Суд провів у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 172/1310/23. Директора та головного бухгалтера підприємства обвинувачували в ухиленні від сплати понад 14 млн грн податку на прибуток через нібито занижені експортні ціни. Обвинувачення значною мірою спиралося на «аналітичні дослідження» спеціаліста та похідні від них експертизи. Верховний Суд погодився з виправданням, зазначивши, що аналітичне дослідження спеціаліста у провадженні щодо злочину не є самостійним процесуальним джерелом доказів.

Проблемною виявилася й економічна основа обвинувачення: фактичні експортні ціни підприємства порівнювалися з показниками українського експорту, які подавалися як середньосвітові ринкові ціни, хоча методика належним чином не враховувала світовий ринок, попит і пропозицію, біржові та аукціонні показники, собівартість та інші фактори.

Внаслідок цього не була належно доведена навіть вихідна теза про продаж продукції за заниженими цінами.

Для податкових кримінальних проваджень це суттєвий орієнтир: перевіряти потрібно не тільки арифметику розрахованої шкоди, але й правові та економічні передумови кожної цифри.

Сплата податків до підозри може закрити провадження

Практично найбільш важливою тенденцією 2026 року стало застосування частини 4 статті 212 КК, яка передбачає спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності за умови своєчасної сплати податків та відшкодування шкоди, завданої їх несвоєчасною сплатою.

Ключовою стала постанова Касаційного кримінального суду від 23 червня 2026 року у справі № 521/3296/25. До повідомлення про підозру було сплачено 7 398 328 грн ПДВ. Прокурор заперечував проти звільнення, посилаючись на несплату штрафу та пені, однак контролюючий орган відповідних сум фактично не нарахував. Верховний Суд залишив рішення про звільнення від кримінальної відповідальності в силі та сформулював принциповий висновок: якщо сторона обвинувачення стверджує про існування несплачених фінансових санкцій, вона повинна надати суду документи про їх нарахування, а судовий експерт не може підміняти контролюючий орган і самостійно створювати податкове зобов’язання.

Це не одиничний випадок. У 2025–2026 роках провадження після виконання умов частини 4 статті 212 закривали Шевченківський районний суд Києва у справі № 761/27719/25, Обухівський районний суд Київської області у справі № 372/470/26, Пустомитівський районний суд Львівської області у справі № 450/1016/26, Болградський районний суд Одеської області у справі № 497/398/26 та Шевченківський районний суд Харкова у справі № 638/6831/26.

Водночас таке закриття має нереабілітуючий характер. Тому рішення про погашення зобов’язань та застосування частини 4 статті 212 необхідно оцінювати не тільки з погляду швидкого припинення кримінального переслідування, але й з урахуванням корпоративних, репутаційних та інших юридичних наслідків.

Що змінює практика 2026 року для бізнесу

Головний висновок актуальної практики полягає в тому, що кримінальний ризик виникає не через сам факт податкової заборгованості. Стаття 212 вимагає доведеного умисного ухилення, яке спричинило фактичне ненадходження до бюджету кримінально значущої суми. У 2026 році нижня межа такої суми становить 4,992 млн грн.

Водночас відсутність позбавлення волі серед санкцій статті 212 не робить таке провадження безпечним для бізнесу. Обшуки, вилучення документів і техніки, арешти активів, експертизи, запобіжні заходи та багаторічний судовий процес можуть мати для підприємства значно серйозніші наслідки, ніж остаточний кримінальний штраф.

Тому захист у таких справах доцільно будувати не навколо загальної тези про існування податкового спору, а через послідовну перевірку всього ланцюга обвинувачення: податковий обов’язок → первинні документи → методика розрахунку → фактичне ненадходження коштів → дії конкретної особи → її умисел → допустимість доказів. Практика Верховного Суду 2024–2026 років показує, що розрив хоча б однієї з ключових ланок може принципово змінити перспективу кримінального провадження.