Превентивна реструктуризація у 2026 році: три проблеми судової практики

Превентивна реструктуризація поступово переходить із категорії нового для українського права механізму до повноцінного поля судових спорів. Якщо протягом першого року після появи цього інституту основна увага була зосереджена на тому, як взагалі розпочати процедуру та підготувати план, то практика 2026 року демонструє значно складнішу картину. Суди вже змушені оцінювати реалістичність фінансових прогнозів боржника, перевіряти склад класів і вимоги кредиторів, визначати допустимі межі захисту від примусового стягнення, а після затвердження плану — вирішувати, що робити з виконавчими провадженнями, відкритими раніше.

При цьому усталеної практики Верховного Суду з ключових питань поки немає. У червні 2026 року сам Верховний Суд характеризував практику застосування нового інституту як таку, що лише формується. Тому саме рішення господарських та апеляційних господарських судів сьогодні дозволяють побачити перші проблемні точки превентивної реструктуризації.

План уже недостатньо просто назвати реалістичним

Однією з головних тенденцій 2026 року стає поступове посилення вимог до економічного обґрунтування реструктуризації.

Добре це видно на порівнянні двох справ — ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» № 904/5450/25 та ТОВ «ЄВРОЕНЕРГОТРЕЙД» № 905/39/26. У справі ДМЗ суд 27 січня 2026 року затвердив план, до якого були включені вимоги 92 залучених кредиторів приблизно на 1,31 млрд грн. План передбачав дворічну відстрочку з подальшим погашенням заборгованості. Його життєздатність обґрунтовувалася оптимізацією витрат, енергоефективністю, завантаженням виробничих потужностей, концентрацією на рентабельних напрямах та можливою реалізацією непрофільних активів. Суд погодився з такою моделлю, а Центральний апеляційний господарський суд у квітні залишив затвердження плану в силі.

Зовсім іншу модель спору бачимо у справі «ЄВРОЕНЕРГОТРЕЙД». Тут кредитори фактично почали перевіряти фінансову модель боржника так, як інвестор перевіряв би бізнес перед вкладенням коштів. Укргазбанк подав висновок комісійної судово-економічної експертизи. Кредитори звертали увагу на анулювання ліцензій боржника на постачання електроенергії та природного газу, фінансовий стан його основних дебіторів та судові процеси щодо них. Одним із ключових джерел майбутнього виконання плану була значна дебіторська заборгованість ТОВ «ХІМ-ТРЕЙД», фінансовий стан якого також викликав питання.

Таким чином, предметом судового спору стає вже не лише фінансовий стан самого боржника. Якщо виконання плану залежить від отримання кількох мільярдів гривень від конкретного контрагента, кредитор цілком закономірно ставить питання: а чи здатний цей контрагент взагалі заплатити? Це суттєво змінює підхід до підготовки реструктуризації. Прогноз руху коштів більше не можна будувати лише на формальному існуванні дебіторської заборгованості або очікуваному продажу активів. Необхідно оцінювати реальність стягнення, строки, стан дебітора, судові спори, ліквідність майна та альтернативні сценарії.

Подібна тенденція проявляється і щодо вимог кредиторів. У тій самій справі «ЄВРОЕНЕРГОТРЕЙД» один із кредиторів поставив під сумнів розмір та походження вимог інших учасників. Суд витребував документи щодо переходу права вимоги, договори відступлення та факторингу, повідомлення і докази оплати. І це принципове питання. Помилка в сумі кредиторської вимоги у превентивній реструктуризації впливає не лише на бухгалтерський баланс — вона може змінити кількість голосів і, зрештою, результат голосування за план. Фактично судова практика поступово формує стандарт, за якого фінансова модель, структура кредиторів і навіть джерела походження окремих вимог повинні бути готовими до повноцінної доказової перевірки.

Шість місяців захисту — абсолютна межа чи строк можна запустити знову?

Друга проблема вже призвела до появи підходів, які складно беззастережно узгодити між собою.

У справі ПрАТ «Черкаське хімволокно» № 925/1544/25 боржник просив продовжити додаткові заходи захисту саме щодо одного кредитора — ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг». Кредитор заперечував, зокрема, проти вибіркового характеру такого обмеження. Проте Господарський суд Черкаської області виходив із того, що КУзПБ прямо допускає заходи захисту щодо окремого кредитора або класу кредиторів. Тобто selective stay сам по собі не суперечить природі превентивної реструктуризації. Водночас суд сформулював інше надзвичайно важливе правило: загальна тривалість заходів захисту не може перевищувати шести місяців із моменту відкриття процедури. Після спливу цього строку вони припиняються автоматично і продовжити його суд не може.

Здавалося б, орієнтир достатньо чіткий.

Але справа ТОВ «Євро-Реконструкція» № 910/10713/25 ускладнила ситуацію. Процедуру було відкрито 8 вересня 2025 року, а строк раніше застосованих додаткових заходів захисту, як зазначив сам суд, закінчився 8 березня 2026 року. Попри це 10 червня Господарський суд міста Києва знову застосував додаткові заходи захисту, заборонивши низці кредиторів та виконавців здійснювати примусове стягнення.

Таким чином, практика фактично поставила питання, на яке КУзПБ ще має отримати однозначну судову відповідь: шість місяців — це абсолютна сукупна межа захисту в межах однієї процедури чи після припинення попередніх заходів за певних обставин можливе застосування нових?

Поки апеляційна або касаційна інстанція не сформулює чіткої позиції, розраховувати на можливість «перезапуску» захисту боржнику ризиковано. Для кредитора ж застосування обмежень після спливу шестимісячного строку може стати одним із найсильніших аргументів для оскарження відповідної ухвали.

Особливо важливо, що суди вже відокремлюють питання захисту від оцінки самого плану. У справі «Черкаського хімволокна» заперечення щодо економічної моделі суд фактично залишив для стадії затвердження плану. Отже, кредитору недостатньо доводити, що запропонована реструктуризація погана. Для скасування захисту необхідно показувати відсутність необхідності саме такого обмеження, його непропорційність або відсутність зв'язку між примусовим стягненням і загрозою зриву реструктуризації.

План затверджено. А що робити з виконавчим провадженням?

Третя проблема виникає вже після того, як боржник формально досяг головної мети — отримав судове затвердження плану. Показовою стала справа ПрАТ «Харківський тракторний завод» № 922/2471/25. План ХТЗ був затверджений ще 17 грудня 2025 року і передбачав реструктуризацію до березня 2029 року: три роки відстрочки та наступне погашення відповідних вимог. Однак частина заборгованості вже перебувала на стадії примусового виконання.

У 2026 році ХТЗ звернувся до суду щодо зупинення виконавчих дій за виконавчим листом № 820/5225/15, стягувачем за яким був Офіс великих платників податків ДПС.

Виникла колізія двох юридичних реальностей. З одного боку — чинний виконавчий документ. З іншого — пізніше затверджений судом план реструктуризації, який змінив строк виконання відповідного зобов'язання. Суд виходив із того, що після затвердження плану умови виконання зобов'язання змінилися. Тому продовження примусового стягнення на старих умовах суперечило б змісту реструктуризації.

Цей підхід може мати значно ширше значення, ніж конкретний спір ХТЗ. Якщо він закріпиться у подальшій практиці, затвердження плану фактично змінюватиме не тільки цивільно-правові строки розрахунків між боржником і кредитором, а й режим виконання раніше виданих виконавчих документів. Саме тому робота з реструктуризацією не повинна завершуватися отриманням ухвали про затвердження плану. Необхідно перевірити всі відкриті виконавчі провадження, встановити, які саме вимоги охоплені планом, зіставити нові строки з виконавчими документами та своєчасно реагувати на спроби продовжити стягнення за попередніми умовами.

Для кредитора ситуація дзеркальна: якщо вимога вже перебуває на примусовому виконанні, основна боротьба за її умови може відбутися не після затвердження реструктуризації, а значно раніше — під час формування класів, визначення розміру вимоги, голосування та перевірки плану судом.

Практика тільки починає показувати справжню складність процедури

Судові справи 2026 року демонструють цікаву трансформацію превентивної реструктуризації. Дискусія поступово переходить від питання «чи можна врятувати боржника до банкрутства» до значно практичніших конфліктів: хто і з якою кількістю голосів ухвалює план, наскільки реалістичними є джерела його фінансування, як довго можна блокувати стягнення та що відбувається з виконавчими документами після затвердження нових умов погашення боргу. При цьому касаційного орієнтира, який уніфікував би ці підходи, поки немає. Практика формується фактично в режимі реального часу, а окремі рішення вже демонструють потенційні суперечності.

Тому сьогодні успіх превентивної реструктуризації залежить не лише від переговорів із кредиторами. План необхідно готувати з розрахунком на майбутній судовий спір: із доказовою фінансовою моделлю, перевіреною структурою вимог, правильно сформованими класами та чітким розумінням того, як його положення працюватимуть не тільки в переговорній кімнаті, а й у виконавчому провадженні.

Схоже, саме навколо цих питань і формуватиметься наступний етап української практики превентивної реструктуризації.