Борги після «паузи»: як Верховний Суд рахує позовну давність у 2026 році

Понад п'ять років значна частина цивільних та господарських вимог в Україні перебувала в незвичному правовому режимі: спочатку законодавець втрутився у перебіг позовної давності через карантин COVID-19, згодом — через воєнний стан. З 4 вересня 2025 року цей період завершився. Для бізнесу це означає, що час знову став фактором, який безпосередньо впливає на можливість судового стягнення старої заборгованості.

У 2026 році з'явилася й нова практика Верховного Суду, яка дозволяє точніше зрозуміти, як суди оцінюють цей перехід. Її значення виходить за межі питання про формальний трирічний строк: для кожної старої вимоги необхідно відновити її власну хронологію та встановити, яка частина позовної давності була використана до запровадження спеціальних правил.

Чому 4 вересня 2025 року стало ключовою датою

Загальне правило Цивільного кодексу залишається незмінним: позовна давність становить три роки, якщо законом для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Для зобов'язань із визначеним строком виконання відлік пов'язаний зі спливом цього строку. Однак з 2 квітня 2020 року на звичайний механізм наклалося спеціальне регулювання. Під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257 і 258 ЦК України, продовжувалися на строк його дії. Після запровадження воєнного стану аналогічне правило з'явилося у пункті 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

З 30 січня 2024 року законодавець змінив конструкцію: замість «продовження» пункт 19 прямо передбачав зупинення перебігу позовної давності на час воєнного стану.

Остаточна зміна відбулася після прийняття Закону № 4434-IX. Він виключив пункт 19 із ЦК України і набрав чинності 4 вересня 2025 року. Відтоді воєнний стан сам по собі більше не зупиняє позовну давність. Для кредитора практичне значення має не стільки ця дата окремо, скільки стан конкретної вимоги на момент запровадження спеціального регулювання.

Старий борг не означає автоматично пропущений строк

Показовою є постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 8 квітня 2026 року у справі № 461/5935/23. Спір стосувався визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. Суди попередніх інстанцій відмовили в позові через сплив трирічної позовної давності, виходячи з того, що можливість судового захисту виникла ще 14 лютого 2019 року, а новий позов було подано лише в липні 2023-го. Верховний Суд із таким розрахунком не погодився.

Касаційний суд звернув увагу на те, що нижчі інстанції фактично виключили з розрахунку спеціальні правила, які діяли під час карантину та воєнного стану. ВС сформулював послідовність: якщо станом на 2 квітня 2020 року позовна давність ще не спливла, надалі вона продовжувалася на час карантину, потім — за правилами воєнного стану, а з 30 січня 2024 року до 4 вересня 2025 року її перебіг був зупинений. Для спорів про стару дебіторську заборгованість цей висновок принциповий. Визначити дату виникнення боргу недостатньо. Необхідно встановити, скільки позовної давності фактично минуло до 2 квітня 2020 року.

Якщо три роки закінчилися раніше, пізніші законодавчі зміни вже не відновлюють втраченого права на застосування строку. Якщо ж станом на цю дату залишалася невикористана частина позовної давності, її потрібно враховувати після завершення спеціального режиму.

Господарські спори підтверджують той самий підхід

Для бізнесу особливо цікава постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 2 березня 2026 року у справі № 910/3848/25. Спір був значним за сумою: позивач, серед іншого, вимагав застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути понад 231 млн грн, включаючи збитки, інфляційні втрати та проценти. КГС ВС окремо проаналізував законодавчу трансформацію позовної давності. Суд підтвердив, що карантинне продовження діяло з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року, під час воєнного стану строк продовжувався до 29 січня 2024-го, а з 30 січня 2024 року його перебіг був зупинений.

Цей режим припинився 4 вересня 2025 року після набрання чинності Законом № 4434-IX. Таким чином, у практиці господарської та цивільної касації у 2026 році простежується спільний підхід: період спеціального регулювання не можна просто викреслити з історії зобов'язання, але після 4 вересня 2025 року кредитор уже не може розраховувати на подальше автоматичне «заморожування» строку через сам факт воєнного стану.

Для різних вимог годинник показує різний час

Звідси випливає практично важливий нюанс. Не існує єдиної дати, до якої у 2026 році можна безпечно стягнути всі борги, накопичені під час карантину та війни. Для зобов'язання, позовна давність за яким почала спливати до квітня 2020 року, потрібно визначити вже використану частину строку. Для вимог, право на які виникло пізніше, розрахунок буде іншим. Окремої перевірки потребують вимоги зі спеціальною позовною давністю, зокрема щодо неустойки.

Крім того, не можна змішувати позовну давність із самим існуванням зобов'язання. Наприклад, у справі № 461/5935/23 Верховний Суд нагадав: сплив позовної давності за основною вимогою сам собою не припиняє кредитного зобов'язання та іпотеки. Має значення і поведінка боржника. Відповідно до статті 264 ЦК України вчинення дії, яка свідчить про визнання боргу або іншого обов'язку, перериває позовну давність, після чого вона починається заново. Тому часткова оплата, належним чином оформлене визнання заборгованості або погодження її реструктуризації можуть суттєво змінити результат розрахунку.

Що варто перевірити кредитору зараз

У 2026 році роботу зі старою дебіторською заборгованістю доцільно починати не з формального питання «коли виник борг», а з відновлення повної юридичної хронології кожної вимоги. Потрібно визначити дату порушення права, тривалість позовної давності саме для цієї вимоги, частину строку, яка могла минути до 2 квітня 2020 року, та вплив спеціального регулювання до 4 вересня 2025-го. Окремо варто перевірити акти звірки, часткові платежі, додаткові угоди, листування та інші документи, здатні підтвердити визнання боргу.

Так само помилково автоматично вважати, що будь-який борг 2020–2024 років можна буде стягнути ще багато років. Після скасування пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК спеціального захисту від подальшого спливу давності вже немає.

Практика Верховного Суду 2026 року фактично переводить питання позовної давності з площини загального правила у площину індивідуального календаря кожного зобов'язання. Для кредитора це означає необхідність переглянути старий портфель вимог уже зараз: законодавча пауза завершилася, а невикористаний залишок строку знову зменшується з кожним днем.