Верховний Суд визначив алгоритм перевірки онлайн-договору з МФО

4 лютого 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25), у якій детально проаналізував порядок доведення факту укладення електронного кредитного договору.

Суть спору була типовою для категорії справ щодо мікрокредитування: товариство-кредитор звернулося з позовом про стягнення заборгованості, посилаючись на укладений в електронній формі договір та перерахування коштів відповідачці. Суд першої інстанції частково задовольнив позов, апеляційний суд — задовольнив його в більшому обсязі, зокрема стягнув відсотки.

Відповідачка заперечувала факт належного укладення договору та ставила під сумнів електронні докази. Незважаючи на це, суди попередніх інстанцій досліджували лише копії документів, не витребувавши оригінали електронних доказів.

Законодавче регулювання, на яке послався Суд

Верховний Суд зазначив, що на правовідносини щодо створення, передавання, зберігання та використання електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно зі статтею 7 цього Закону: «Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”».

Суд також звернувся до Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 цього Закону: «Електронний підпис одноразовим ідентифікатором — це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору».

Верховний Суд звернув увагу, що законодавство не містить вимоги обов’язкового використання кваліфікованого або удосконаленого електронного підпису для укладення електронного договору. Водночас питання фіксації змісту документа має значення у процесі доказування.

Перевірка достовірності, цілісності та незмінності документа

У постанові зазначено: «Можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний». Якщо документ підписаний КЕП або УЕП, суд має технічну можливість перевірити його за допомогою спеціальних програмних засобів або онлайн-сервісів.

За відсутності таких підписів суд повинен з’ясувати спосіб передавання документа відповідачу, форму його зберігання, а також наявність або відсутність технічної можливості внесення односторонніх змін до тексту.

Суд окремо зазначив, що розміщення договору за посиланням у PDF-форматі саме по собі не підтверджує його цілісності та незмінності, оскільки власник вебсторінки може змінювати текст документа. Натомість надсилання договору у вигляді прикріпленого PDF-файлу з електронної адреси кредитора може свідчити про незмінність тексту, якщо технічно неможливо редагувати його після відправлення.

Процесуальний аспект: застосування статті 95 ЦПК України

Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права. У постанові зазначено: «Жоден із судів не виконав вимог ст. 95 ЦПК України та не витребував у заявника оригіналів електронних доказів, незважаючи на клопотання відповідача».

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що у разі подання копії електронного доказу суд за клопотанням учасника справи може витребувати його оригінал. Невиконання цього обов’язку, за висновком Верховного Суду, вплинуло на правильність вирішення спору та призвело до скасування рішень з направленням справи на новий розгляд.

Значення для практики спорів із мікрофінансовими організаціями

Постанова демонструє, що у справах про стягнення заборгованості за електронними кредитними договорами суд не може обмежуватися формальним дослідженням копій документів.

Необхідно встановлювати:

• вид електронного підпису;
• спосіб передавання договору;
• технічні характеристики зберігання документа;
• можливість внесення змін до тексту;
• відповідність копії оригіналу.

У разі заперечень відповідача суд має дослідити оригінал електронного доказу.

Таким чином, Верховний Суд перевів дискусію з площини «чи існує договір» у площину «чи доведена його незмінність та автентичність». Для кредиторів це означає підвищений стандарт доказування. Для позичальників — реальний інструмент процесуального захисту. Якщо електронний договір підписаний одноразовим ідентифікатором, а суд не досліджує технічні аспекти його створення та зберігання, рішення може бути скасоване. Для судів — це орієнтир щодо правильного застосування статті 95 ЦПК та норм законів про електронні документи і електронну комерцію.