Трансфертне ціноутворення 2026: розширення контролю без чітких правил гри

24 лютого 2026 року Міністерство фінансів України оприлюднило проєкт Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо подальшого удосконалення правил трансфертного ціноутворення», який фактично пропонує комплексну трансформацію підходів до контролю за відповідністю операцій принципу «витягнутої руки», закріпленому у статті 39 Податкового кодексу України, із одночасним розширенням сфери його застосування та деталізацією інструментів аналізу.

Запропоновані зміни охоплюють як перегляд вартісних критеріїв визнання операцій контрольованими, так і поширення принципу «витягнутої руки» на внутрішні операції, зокрема з підприємствами, що перебувають у збитковому стані або застосовують спеціальні режими оподаткування, що, по суті, означає вихід трансфертного ціноутворення за межі класичної моделі контролю міжнародних груп і його інтеграцію у внутрішні економічні процеси.

Одночасно із цим Мінфін пропонує спрощення моделей подання документації з трансфертного ціноутворення, уточнення етапів ідентифікації умов операцій, а також деталізацію підходів до DEMPE-аналізу, що в сукупності має створити більш структурований інструментарій для доведення відповідності операцій принципу «витягнутої руки».

Водночас саме на рівні інструментів виникає ключове питання, яке прямо впливає на досягнення задекларованої мети — підвищення рівня податкової визначеності.

Паралельно із зазначеним проєктом змін до Податкового кодексу розглядається проєкт імплементації правил протидії ухиленню від оподаткування відповідно до Директиви Ради ЄС 2016/1164 (ATAD), що створює додатковий нормативний контекст, у якому оцінка відповідності принципу «витягнутої руки» набуває ще більш складного та багаторівневого характеру, особливо в частині взаємодії між формальними критеріями та оцінними категоріями ризику.

Саме останній елемент — оцінність — залишається центральною проблемою.

Запропоновані зміни не усувають, а фактично відтворюють існуючу модель, у якій контролюючий орган зберігає широкі дискреційні повноваження щодо визначення наявності ризиків трансфертного ціноутворення, що прямо впливає на рішення про призначення документальних позапланових перевірок, передбачених, зокрема, статтею 78 Податковий кодекс України.

Показовим у цьому контексті є запропоноване доповнення пункту 78.11 ПКУ, відповідно до якого контролюючий орган отримує право скасовувати рішення про призначення перевірки за результатами розгляду пояснень та документації, наданих платником податків, що формально виглядає як крок до зменшення тиску, однак у реальності не змінює природи прийняття такого рішення.

І це пояснюється практикою: рішення про проведення перевірок у сфері трансфертного ціноутворення історично приймалися саме після аналізу документації платника, але це не зменшило рівень спорів — навпаки, понад 60% таких рішень ставали предметом судового оскарження.

Таким чином, сама по собі можливість скасування рішення не створює стимулу для платника податків і не усуває головного ризику — суб’єктивності оцінки.

Аналогічна проблема проявляється і в частині запропонованих змін до підпункту 39.2.2.1 ПКУ, який визначає критерії зіставності контрольованих та неконтрольованих операцій, оскільки запропонована конструкція фактично дозволяє контролюючому органу не лише коригувати умови операції до рівня «витягнутої руки», але й робити більш глибокі висновки щодо економічної доцільності самої операції, включаючи припущення про те, що незалежні сторони за аналогічних умов взагалі не здійснили б таку операцію або уклали б іншу угоду.

Такий підхід, за відсутності чітко визначеної моделі оцінки ризиків трансфертного ціноутворення, неминуче зберігає високий рівень оціночності, що, у свою чергу, означає збереження конфліктності у відносинах між платниками податків та контролюючими органами.

У цьому контексті заявлена мета підвищення податкової визначеності, покращення інвестиційного клімату та якості адміністрування виглядає дискусійною, оскільки розширення сфери застосування принципу «витягнутої руки» без одночасного зменшення дискреції не призводить до зниження правової невизначеності, а лише масштабовує її на ширше коло операцій.

Таким чином, запропоновані зміни до правил трансфертного ціноутворення скоріше формують нову конфігурацію контролю, ніж вирішують базову проблему системи, яка полягає не у відсутності інструментів, а у відсутності чітких і передбачуваних критеріїв їх застосування, що і надалі залишає трансфертне ціноутворення однією з найбільш конфліктних сфер податкових правовідносин.