Стаття 209 КК України: чому бізнесу вже недостатньо просто заробити кошти

Останніми роками в Україні відбувається поступова, але дуже помітна зміна підходів до контролю за фінансовими потоками. Якщо раніше головним питанням для бізнесу було отримання прибутку та сплата податків, то сьогодні дедалі частіше виникає ще одне не менш важливе питання: чи зможе власник активів підтвердити законність їх походження?

На практиці відповідь на це питання може знадобитися не лише банку під час фінансового моніторингу. Джерело походження коштів дедалі частіше цікавить податкові органи, правоохоронців, прокурорів, слідчих суддів та суди. Особливо актуальною ця проблема стає у кримінальних провадженнях, де фігурують значні суми коштів, корпоративні права, нерухомість або інші цінні активи.

Фінансова прозорість стає новою реальністю

Посилення фінансового моніторингу вже давно перестало бути виключно банківською проблемою. Сучасні інструменти аналізу дозволяють державним органам співставляти податкову інформацію, банківські операції, дані державних реєстрів, відомості про корпоративні права, нерухомість та транспортні засоби. Будь-яка суттєва невідповідність між доходами особи та її активами потенційно може привернути увагу контролюючих або правоохоронних органів.

Для бізнесу це означає необхідність формувати не лише податкову та бухгалтерську історію операцій, а й своєрідну історію походження капіталу. Інакше кажучи, сьогодні важливо не лише мати актив, а й бути готовим пояснити, коли, за які кошти та на підставі яких документів він був придбаний.

Чому стаття 209 КК України стала особливо актуальною

Для багатьох підприємців легалізація (відмивання) доходів традиційно асоціюється з діяльністю організованих злочинних груп, офшорними схемами або міжнародною фінансовою злочинністю. Однак сучасна практика застосування статті 209 Кримінального кодексу України значно ширша. Йдеться про вчинення фінансових операцій або інших дій з майном, яке було одержано внаслідок кримінального правопорушення, якщо такі дії спрямовані на приховування або маскування його незаконного походження, джерела отримання, належності чи подальшого використання.

При цьому предметом потенційної легалізації можуть бути не лише грошові кошти. У практиці слідства та судів такими активами можуть виступати нерухомість, корпоративні права, транспортні засоби, цінні папери, майнові права та будь-які інші активи, якщо вони, на думку сторони обвинувачення, були придбані за рахунок коштів, пов’язаних із кримінальним правопорушенням.

Без предикатного злочину немає легалізації

Одна з ключових особливостей статті 209 КК України полягає в тому, що вона не може існувати самостійно. Для виникнення складу легалізації коштів необхідне так зване предикатне кримінальне правопорушення — тобто злочин, внаслідок якого були отримані відповідні кошти або інше майно. Саме тому Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність встановлення зв'язку між активом та конкретним кримінальним правопорушенням. Водночас на практиці нерідко можна спостерігати ситуації, коли провадження за статтею 209 КК України розслідується паралельно з провадженням щодо можливого предикатного злочину, а інколи навіть раніше, ніж остаточно доведено сам факт такого злочину.

Підхід Верховного Суду останніми роками свідчить про зростання уваги до питань походження активів у провадженнях за ст. 209 КК України. Зокрема, у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 667/5470/14-к Касаційний кримінальний суд наголосив, що для наявності складу легалізації коштів необхідно довести спеціальну мету надання правомірного вигляду володінню або розпорядженню майном, одержаним злочинним шляхом. Водночас у більш пізніх рішеннях, зокрема у справі № 991/493/22, Верховний Суд окремо акцентував увагу на питаннях доведення злочинного походження активів та обізнаності особи щодо такого походження.

Для бізнесу це означає, що під пильну увагу слідства можуть потрапити операції, які зовні виглядають абсолютно законними: надання фінансової допомоги, внутрішньогрупові перекази між пов'язаними компаніями, корпоративні реструктуризації, придбання активів або операції з корпоративними правами. Саме тому документальне підтвердження економічного змісту кожної операції сьогодні набуває принципового значення.

Застава як тест на законність походження коштів

Окремої уваги заслуговує практика внесення застав у кримінальних провадженнях. Якщо раніше основною проблемою було знайти необхідну суму коштів, то сьогодні дедалі частіше виникає інше питання: чи зможе заставодавець підтвердити законне походження цих коштів?

Особливо гостро проблема проявляється у справах, де розмір застави становить десятки або сотні мільйонів гривень. У таких випадках кошти можуть надавати родичі, друзі, бізнес-партнери або інші особи. Водночас правоохоронні органи нерідко аналізують фінансовий стан заставодавця, його доходи, активи та джерела формування відповідного капіталу. І якщо підтвердити походження коштів складно або неможливо, додаткові питання можуть виникнути вже до самого заставодавця. Фактично застава поступово перетворюється не лише на процесуальний механізм забезпечення належної поведінки підозрюваного, а й на своєрідний тест на фінансову прозорість.

Що має зробити бізнес уже сьогодні

Практика останніх років демонструє, що найбільш вразливими є не ті компанії, які порушують закон, а ті, які не можуть належним чином підтвердити законність своїх операцій. Саме тому бізнесу варто регулярно проводити внутрішній аудит джерел формування активів, зберігати документи щодо походження коштів, придбання майна, надання позик та фінансової допомоги, а також оцінювати потенційні кримінально-правові ризики великих угод.

Фінансова прозорість поступово стає не рекомендацією, а необхідною умовою безпечного ведення бізнесу. І якщо раніше підприємці думали переважно про те, як заробити та зберегти капітал, то сьогодні до цього переліку додається ще одне завдання — бути готовим у будь-який момент довести його законне походження.