Реалії превентивної реструктуризації

Реалії превентивної реструктуризації на сьогодні є дещо неоднозначними, адже перші кейси її застосування свідчать про одночасну перспективність і складність цього правового інструменту. Перші практичні кроки у цій сфері виявили низку викликів, здебільшого пов’язаних із інституційною інерцією, браком правозастосовної практики та незавершеністю правового регулювання.

Головна проблема, яка проявилася на практиці, — це відсутність єдиного підходу до ролі суду на стадії відкриття провадження. Хоча законодавство досить чітко встановлює, що суд повинен лише оцінити дотримання формальних вимог заяви, на практиці деякі кредитори вимагають від суду здійснювати ґрунтовний аналіз реалістичності та перспективності плану реструктуризації вже на цьому етапі. Це піднімає питання так званого «підвищеного стандарту доказування» — ідеї, яка виглядає привабливо з точки зору захисту інтересів кредиторів, але суперечить самій логіці превентивності. Адже якщо вхід у процедуру ускладнюється складним доказуванням ще до її початку, то вся концепція раннього втручання і запобігання банкрутству втрачає сенс.

Цей дисбаланс особливо небезпечний на тлі відсутності сформованої практики Верховного Суду, яка могла би виступити арбітром у питанні меж судового аналізу на стадії відкриття процедури.

Ще однією важливою проблемою стала юридична невизначеність щодо залучення до плану реструктуризації вимог податкових органів. Закон вимагає включати до плану лише ті вимоги, термін виконання яких настав або настане.

У випадку, коли податкове повідомлення-рішення перебуває на стадії судового оскарження, його правовий статус стає спірним. Участь податкового органу в процедурі може не лише суперечити логіці правової визначеності, а й мати негативні наслідки для самого боржника в паралельному адміністративному процесі. Проте позиція податкових органів, які вважають себе залученими кредиторами навіть у таких випадках, формує додаткову напругу в системі.

Окремий блок проблем стосується технічних і процесуальних питань: наприклад, коли існує солідарне зобов’язання між двома боржниками, чинне законодавство не дозволяє відкрити спільну процедуру реструктуризації, а змушує ініціювати окремі справи в різних регіональних судах. Це ставить під сумнів можливість ефективної координації та реалізації єдиного плану, що покликаний вирішити спільне зобов’язання. Відсутність законодавчих механізмів групової реструктуризації в подібних випадках — очевидна прогалина.

Превентивна реструктуризація за своєю природою є гнучкою, дискреційною та переговорною. Вона вимагає змін мислення, готовності до співпраці між боржниками й кредиторами, а також вміння працювати в умовах нормативної невизначеності.

І все ж, попри всі ці труднощі, потенціал процедури не викликає сумнівів. Вона є важливою альтернативою банкрутству, дозволяючи компаніям зберегти свою діяльність, робочі місця та виробничий потенціал.