Незаконне збагачення: особливості доказування

Суспільний запит на ефективну протидію корупції, з одного боку, і відсутність усталеної судової практики у справах про незаконне збагачення — з іншого, зумовлюють необхідність системного аналізу специфіки доказування у кримінальних провадженнях за ст. 368-5 Кримінального кодексу України.

Норма про незаконне збагачення є кримінально-правовим інструментом реагування на ситуації, коли встановити та довести предикатний злочин (зокрема за статтями 191, 364, 368, 369-2 КК України тощо) складно або неможливо, проте встановлено факт набуття активів, вартість яких істотно перевищує законні доходи особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Після визнання попередньої редакції відповідної норми неконституційною (Рішення Конституційного Суду України від 26.02.2019 № 1-р/2019), законодавець у 2019 році запровадив нову конструкцію складу злочину (ст. 368-5 КК України), а у 2025 році зменшив поріг кримінальної караності з 6 500 до 3 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Водночас така зміна не має зворотної дії в часі, оскільки погіршує становище особи.

1. Предмет доказування: різниця, а не актив як такий

У справах цієї категорії ключовим є те, що предметом кримінального правопорушення фактично виступає не сам актив (нерухомість, транспортний засіб, кошти тощо), а різниця між вартістю активів на момент їх набуття та законними доходами особи.

Відповідно до примітки до ст. 368-5 КК України, під активами розуміються грошові кошти (у тому числі готівкові та на рахунках), інше майно, майнові права, нематеріальні активи (включно з криптовалютами), обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги.

Таким чином, у кожному конкретному провадженні сторона обвинувачення повинна довести:

1. факт набуття активу;
2. його вартість саме на момент набуття;
3. розмір законних доходів особи за відповідний період;
4. перевищення встановленого законом порогу;
5. наявність прямого умислу.

Будь-яка неточність у визначенні дати, вартості чи періоду співвідношення доходів і активів впливає на саму наявність складу злочину.

2. Законні доходи vs. оподатковувані доходи

Однією з найбільш дискусійних проблем є ототожнення поняття «законні доходи» з «оподатковуваними доходами». Примітка до ст. 368-5 КК України визначає законні доходи як доходи, правомірно отримані з законних джерел, зокрема передбачених Законом України «Про запобігання корупції». Перелік таких джерел є невичерпним.

Водночас Податковий кодекс України чітко розмежовує доходи, що включаються до загального оподатковуваного доходу, і доходи, які не підлягають оподаткуванню. Наявність доходу, який не підлягає оподаткуванню або не відображений у податковій звітності з огляду на особливості правового режиму, не означає його незаконність.

Практика свідчить, що у ряді проваджень сторона обвинувачення використовує дані податкових органів як вичерпне джерело інформації про доходи, що створює ризик підміни кримінально-правової категорії фіскальною.

3. Форми об’єктивної сторони: власність, доручення, фактичний контроль

Об’єктивна сторона незаконного збагачення може проявлятися у трьох формах:

• набуття активів у власність самим публічним службовцем;
• набуття активів іншою особою за дорученням службовця;
• вчинення службовцем дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження активами.

Перша форма є відносно формалізованою і підтверджується реєстраційними даними.

Друга та третя форми пов’язані з доведенням фактичного контролю або дій «за дорученням». При цьому поняття «доручення» у кримінально-правовому сенсі не тотожне цивільно-правовій конструкції договору доручення. Судова практика у справах про необґрунтовані активи (зокрема позиції Верховного Суду) свідчить, що факт дій «в інтересах» суб’єкта може встановлюватися із сукупності непрямих доказів.

Водночас у кримінальному провадженні стандарт доказування є вищим — «поза розумним сумнівом». Сукупність припущень або оціночних суджень не може замінювати належну доказову базу.

4. Співвідношення з цивільною конфіскацією

Якщо вартість активів не досягає кримінального порогу, можливе застосування механізму визнання активів необґрунтованими у порядку цивільного судочинства (ст. 290 ЦПК України).

Попри різний процесуальний характер проваджень, предмет доказування у кримінальних і цивільних справах цієї категорії є подібним. Однак стандарти доказування істотно відрізняються: у кримінальному процесі обов’язок доведення вини повністю покладається на сторону обвинувачення.

5. Суб’єкт і суб’єктивна сторона

Суб’єктом злочину є особи, визначені у ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». Належність до цієї категорії підтверджується документами щодо призначення або обрання на відповідну посаду.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Це означає, що особа повинна усвідомлювати протиправність набуття активів і бажати настання відповідних наслідків.

Висновки

Специфіка доказування у справах про незаконне збагачення полягає у необхідності встановлення чіткої арифметичної та юридичної конструкції: вартість активів — законні доходи — перевищення порогу — форма контролю — умисел.

З огляду на обмежену кількість обвинувальних вироків і відсутність усталеної практики, саме якість доказування, а не формальна наявність «розриву» між активами і доходами, є визначальною.

У таких провадженнях критичним є недопущення підміни правових категорій, доведення обставин на рівні, що відповідає стандарту «поза розумним сумнівом», та забезпечення реального змагального процесу при оцінці джерел набуття активів.