Неявка, неповні документи, формальний план: що впливає на банкрутство фізосіб

Інститут неплатоспроможності фізичних осіб замислювався законодавцем як механізм соціальної реабілітації добросовісного боржника та відновлення його платоспроможності. Однак останні роки продемонстрували, що судова практика істотно змінила сприйняття цієї процедури. Вона перестала бути формальним способом «списання боргів» і трансформувалася в складний процес із підвищеним стандартом доказування та жорстким судовим контролем.

Правові позиції Верховного Суду, сформовані у 2021–2025 роках, свідчать: процедура неплатоспроможності — це не право “за замовчуванням”, а інструмент, доступ до якого отримує лише добросовісний боржник.

Добросовісність як ключова умова доступу до процедури

У низці постанов 2024 року (зокрема у справах №911/2140/22, №904/7413/21, №916/1575/21, №920/1398/21) Верховний Суд фактично сформував критерії добросовісної поведінки боржника. Суд підкреслює, що звільнення від боргів можливе лише тоді, коли неплатоспроможність не є наслідком навмисних чи недобросовісних дій особи, а сам боржник відкрито співпрацює із судом, арбітражним керуючим та кредиторами.

Добросовісність у цьому контексті перестає бути оціночним моральним поняттям. Вона набуває процесуального змісту: це повне розкриття майнового стану, достовірна декларація, реальний план реструктуризації, пояснення причин неплатоспроможності та прозорий рух активів. Будь-які спроби приховування інформації або маніпулювання даними фактично блокують можливість застосування процедури.

Судовий контроль на стадії відкриття провадження

Окрему увагу Верховний Суд приділяє початковій стадії — прийняттю заяви про відкриття провадження. У постановах №917/1604/21, №922/5486/23 та №920/1398/21 сформульовано чіткий підхід: боржник повинен довести свою неспроможність належними доказами, включаючи первинні документи. Сам по собі кредитний звіт або загальна інформація про наявність заборгованості не підтверджують ані природи боргу, ані моменту його виникнення, ані строків виконання.

Фактично суд на цій стадії здійснює повноцінну перевірку обґрунтованості заявлених вимог ще до відкриття провадження. Такий підхід значно підвищує процесуальну планку для заявника. Формальне подання документів без глибокого доказового обґрунтування дедалі частіше завершується поверненням заяви або відмовою у відкритті провадження.

Активна участь боржника у процесі

Практика Великої Палати Верховного Суду (справа №9901/278/21) та постанова КГС ВС у справі №903/901/24 демонструють ще один важливий аспект: ініціювавши процедуру, боржник не може дистанціюватися від неї. Його участь у судових засіданнях, надання пояснень, сприяння встановленню фактичних обставин є не правом, а обов’язком.

Неявка після визнання її обов’язковою або ненадання належних пояснень може призвести до залишення заяви без розгляду. Суд виходить із того, що процедура неплатоспроможності має серйозні майнові та процесуальні наслідки, а тому особа, яка її ініціює, повинна демонструвати належну процесуальну поведінку.

Декларація про майновий стан та межі її перевірки

У постанові судової палати КГС ВС від 22.09.2021 у справі №910/6639/20, а також у подальших рішеннях 2023 року, Верховний Суд сформував важливу позицію щодо змісту декларації боржника. Поняття «член сім’ї» у межах процедури неплатоспроможності визначається спеціальною нормою КУзПБ і не застосовується за правилами сімейного законодавства.

Суд наголошує, що до членів сім’ї в обов’язковому порядку належать діти (включно з повнолітніми), батьки та особи під опікою або піклуванням, незалежно від спільного проживання. Такий підхід зумовлений ризиком зловживань через переоформлення активів на близьких осіб. Отже, неповна або недостовірна декларація сприймається не як технічна помилка, а як індикатор недобросовісності.

Реальність плану реструктуризації та обов’язки боржника

У справах №916/2411/21 та №902/276/22 Верховний Суд детально окреслив обов’язки боржника в процедурі реструктуризації. Йдеться не лише про подання формального плану, а про його реалістичність і економічну обґрунтованість. Боржник повинен пояснити причини виникнення боргів, рух отриманих коштів, зміни у своєму майновому стані та перспективи відновлення платоспроможності.

План, який не містить реальних механізмів виконання або ґрунтується на гіпотетичних доходах, не відповідає завданню процедури. Суд дедалі частіше аналізує не лише зміст документа, а й фактичну здатність боржника виконати запропоновані умови.

Повноваження арбітражного керуючого та межі договору з ним

У постанові від 03.08.2023 у справі №926/2987-Б/20 Верховний Суд наголосив, що керуючий реструктуризацією зобов’язаний активно перевіряти майновий стан боржника, у тому числі виконувати вказівки суду щодо можливого приховування активів. Водночас окремо звернуто увагу на недопустимість умов договорів з арбітражним керуючим, які виходять за межі КУзПБ — зокрема щодо штрафних санкцій, покладення обов’язків на кредиторів або припинення обов’язку оплати винагороди.

Судова практика демонструє, що навіть договірні домовленості в межах процедури підлягають перевірці на відповідність імперативним нормам Кодексу.

Загальний висновок

Сформована практика Верховного Суду чітко засвідчує: інститут неплатоспроможності фізичних осіб функціонує як інструмент відновлення платоспроможності, а не як спосіб уникнення зобов’язань. Кожен елемент процедури — від подання заяви до затвердження плану — підлягає ретельному судовому контролю.

Добросовісність, повнота розкриття інформації, активна процесуальна поведінка та реалістичність фінансових розрахунків стали визначальними критеріями застосування процедури. Саме ці акценти сьогодні формують сучасну доктрину банкрутства фізичних осіб і визначають практичну стратегію захисту інтересів боржників та кредиторів.