Комунальні борги у 2026 році: між правом постачальника і захистом споживача

Після тривалого періоду «заморожених» процесів у судах знову масово з’являються справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Постачальники активно використовують судову систему для примусового стягнення боргів, а відновлення перебігу позовної давності означає, що питання, які роками залишалися поза процесуальною площиною, тепер переходять у фазу реального судового захисту.

Відновлення позовної давності та нові правила перерахунку

Ключовим фактором активізації позовів стало відновлення звичайного режиму застосування строків позовної давності. Загальний строк для примусового стягнення боргу за комунальні послуги становить три роки. Проте суд застосовує його лише за заявою відповідача. Якщо споживач не заявить про сплив позовної давності, суд розглядатиме вимоги в повному обсязі, навіть якщо частина боргу є «старшою» за три роки.

Водночас із 1 січня 2026 року діє норма, яка зобов’язує надавачів комунальних послуг самостійно здійснювати перерахунок у разі ненадання, неповного надання або неналежної якості послуг. Такий перерахунок має відбуватися автоматично, без звернення споживача. На практиці це створює додаткові аргументи для захисту в разі завищених нарахувань.

Важливо розуміти: законодавство не містить поняття «списання боргу» за комунальні послуги. Йдеться не про анулювання зобов’язання, а про можливість його зменшення або часткового оскарження за наявності правових підстав.

Воєнний стан: що діє, а що ні

Під час воєнного стану діє низка обмежень для постачальників. Зокрема, заборонено припиняти або зупиняти надання послуг через несплату. Для громадян, які залишили місце проживання після 24 лютого 2022 року, передбачено заборону на примусове стягнення заборгованості, що утворилася після цієї дати. У громадах, розташованих у зонах бойових дій або окупації, також заборонено застосовувати фінансові санкції.

Однак сам факт воєнного стану не звільняє від обов’язку сплачувати за житлово-комунальні послуги загалом. Питання остаточного врегулювання накопичених боргів після його завершення поки що не має усталеної судової практики.

Відсутність договору — не аргумент

Судова практика, зокрема позиція Великої Палати Верховного Суду, виходить із того, що відсутність письмового договору з постачальником не звільняє власника житла від обов’язку сплачувати за фактично спожиті послуги. Такі відносини кваліфікуються як фактичні договірні. Власник майна має безальтернативний обов’язок його утримувати.

Окрім основного боргу, суди зазвичай стягують інфляційні втрати та 3% річних за весь період прострочення як відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Саме це часто значно збільшує фінальну суму.

Судовий наказ — без виклику сторін

Поширеною є практика звернення постачальників до суду із заявами про видачу судового наказу. Така процедура розглядається без судового засідання та без виклику боржника. Якщо споживач своєчасно не подасть заяву про скасування судового наказу, документ набуде чинності та стане підставою для примусового виконання.

Проживання за кордоном або в іншому регіоні

Якщо споживач перебуває понад 30 днів поза місцем проживання, він має право звернутися до постачальника із заявою про зменшення нарахувань за окремі послуги. Проте це не звільняє від оплати теплопостачання, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Для мешканців багатоквартирних будинків тривала відсутність не означає повного звільнення від платежів.

Практичний висновок

Сьогодні ситуація змінилася: постачальники активно звертаються до судів, а механізм «заморожування» боргів більше не працює. Водночас споживач має інструменти захисту — від заяви про сплив позовної давності до оскарження завищених нарахувань та контролю за якістю послуг.

Пасивна позиція у спорах із комунальними підприємствами майже завжди призводить до програшу. Натомість своєчасні та юридично коректні дії дозволяють суттєво зменшити фінансові ризики або взагалі уникнути необґрунтованого стягнення.