Коли митниця «знає краще»: як імпортеру захистити митну вартість у суді

В умовах воєнного стану зовнішньоекономічні відносини для України мають критичне значення. Імпорт — це не лише наповнення ринку, а й функціонування цілих галузей економіки. Водночас саме на етапі митного оформлення бізнес дедалі частіше стикається з ситуаціями, коли формально дотримуючись вимог Митного кодексу України, змушений «погоджуватися» з додатковими фінансовими навантаженнями через позицію митного органу.

Ключовою точкою конфлікту зазвичай стає митна вартість товару. Закон чітко визначає: митне оформлення розпочинається з подання декларації та документів, що підтверджують заявлену митну вартість. Якщо ці документи містять усі необхідні числові показники та дозволяють перевірити ціну, митний орган зобов’язаний застосовувати основний метод визначення митної вартості — за ціною договору. Однак на практиці імпортери все частіше стикаються з іншим сценарієм: митниця без належної мотивації відмовляється від основного методу та переходить до другорядних — за ціною ідентичних або подібних товарів, часто з орієнтацією на минулі поставки чи абстрактні довідкові дані.

Документи є, але «є сумніви»: типова логіка митного органу

Практичний кейс, який став предметом судового розгляду, є показовим. Великий імпортер агродобрив, що роками здійснює регулярні поставки, подав митну декларацію разом із повним пакетом документів: контрактом, інвойсами, транспортними та страховими документами, сертифікатом походження, декларацією країни відправлення, експертними висновками. Попри це, митний орган висунув низку зауважень: від «відсутності підтвердження вартості пакування» до сумнівів щодо читабельності печатки продавця та дат у документах. Частина зауважень ґрунтувалася на фактичних помилках митниці (посилання на неіснуючі пункти контракту), частина — на оціночних формулюваннях на кшталт «може свідчити». Декларант, діючи в межах статті 53 МКУ, надав додаткові пояснення та документи, детально роз’яснив технічні неточності, підтвердив включення пакування до ціни товару листом виробника та усунув розбіжності в ідентифікації контракту. Відповіді по суті від митного органу не було. Натомість — стандартний фінал: картка відмови та рішення про коригування митної вартості, які фактично дублювали первинне повідомлення митниці без аналізу поданих пояснень.

Щоб отримати товар, імпортер був змушений скористатися механізмом, передбаченим ч. 7 ст. 55 МКУ, і сплатити понад 10 млн грн як забезпечення митних платежів. Товар було випущено, але фінансовий тиск на бізнес уже відбувся.

Суд як єдиний ефективний інструмент

Оскарження в адміністративному порядку формально можливе, але в подібних кейсах саме судовий захист залишається найбільш ефективним механізмом. У поданому позові імпортер детально довів: усі документи, подані разом із декларацією та додатково, дозволяли перевірити митну вартість; об’єктивних підстав для відмови від основного методу визначення митної вартості не існувало; зауваження митниці мають оціночний або відверто помилковий характер.

Суд звернув увагу на принципову річ: митний орган не спростував по суті аргументи декларанта, а лише повторив текст власного рішення та загальні норми МКУ. Такий підхід не відповідає вимогам обґрунтованості рішень суб’єкта владних повноважень. У підсумку суд визнав картку відмови та рішення про коригування митної вартості протиправними й скасував їх, ставши на бік бізнесу.

Висновок для імпортерів

Цей кейс ще раз підтверджує: митниця не має дискреції «на власний розсуд» ігнорувати основний метод визначення митної вартості за наявності належних документів. Формальні сумніви, припущення та шаблонні формулювання не можуть слугувати підставою для багатомільйонних донарахувань.

Для бізнесу ключове — фіксувати кожен етап комунікації з митницею, надавати пояснення виключно в письмовій формі та не боятися судового захисту. Судова практика дедалі чіткіше демонструє: за умови належної доказової бази та послідовної правової позиції імпортер має реальні шанси не лише скасувати незаконні рішення, а й повернути переплачені кошти.

У воєнній економіці це питання вже не просто юридичної техніки — це питання виживання та прогнозованості для бізнесу.