Кодекс України з процедур банкрутства: 2 роки в дії

Діловий клімат України давно відштовхує потенційних інвесторів своїм драматичним рівнем повернення боргів. Виправлення цієї ситуації покладалося на новостворений Кодекс з процедур банкрутства, який набув чинності два роки тому. Відразу слід зазначити, що термін цей занадто малий, щоб говорити про ефективність нового регулювання та досягнення поставлених цілей. Крім того, на дієвість Кодексу вплинула триваюча пандемія коронавірусу і спричинені нею обмеження та мораторії на відкриття проваджень у справах про банкрутство. Проте, два роки практичного застосування нового законодавчого акту однозначно підтвердили, що процедури банкрутства у своєму розвитку зробили чималий крок уперед, а процесу подальшого вдосконалення традиційно ніколи не буде кінця.

Сильні сторони

Головною заслугою нового Кодексу називають те, що він поставив запобіжники проти використання процедур банкрутства на користь боржника, який ухилявся сплачувати борги. Раніше ліквідація «спустошеного» боржником підприємства кредиторам не приносила жодного зиску, тому вони практично не брали участь у процедурах. Тепер просто так ліквідувати своє підприємство і отримати прощення боргів вже не вийде.

Більше того, якщо в суді доведуть умисне доведення підприємства до банкрутства шляхом укладення фраудаторних правочинів і відчуження майна в порушення прав кредиторів – власникам та керівнику підприємства доведеться розплачуватися власним майном. Кодекс дав можливість проведення більш ретельного аналізу фінансово-господарського стану боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство. Якщо у попередньому законі фінансовий стан боржника досліджувався лише за рік до відкриття, то зараз цей термін розширили до трьох років. Застосування інституту солідарної відповідальності взагалі свіжа норма (стаття 34 КУзПБ), яка не мала в корпоративному праві прецедентів до 2019 року. Цей інститут застосовується до керівника боржника, якщо той вчасно не звернувся до господарського суду у разі наявності загрози неплатоспроможності компанії. Недобросовісні боржники вже не так активно заходять у справу про банкрутство, бо побоюються того, що будуть притягнуті до фінансової відповідальності. Тим не менш, сам факт того, що банківські установи, в тому числі державні, з появою КУзПБ стали частіше ініціювати банкрутні процедури самостійно, свідчить про те, що і законодавчі зміни, і практика йдуть правильним шляхом.

Кодекс також впорядкував строки окремих процедур. Зокрема, процедуру розпорядження майном. Вона не може тривати понад 170 календарних днів (ч.2 статті 44 КУзПБ). Далі суд має винести ухвалу – перехід до процедури санації, або визнання боржника банкрутом і його ліквідація. Раніше дев’ять років розпорядження майном – було реальною практикою. Сьогодні судді охоче використовують нові положення Кодексу, і навіть закривають провадження у справі, якщо розпорядження майном не приводить до досягнення конкретних цілей даної процедури.

Так само впорядкована процедура санації. Скажімо, раніше суд вводив цю процедуру, і тільки після цього розроблявся власне план санації. Були приклади, що до шести років тривала процедура санації без плану. Кодекс чітко визначив послідовність: спочатку план, а потім призначення процедури.

Не менш вдалою ідеєю, яка була реалізована у Кодексі і продовжує розвиватися, стало встановлення механізму задоволення вимог будь-яких кредиторів, в тому числі забезпечених, виключно в межах провадження у справі про банкрутство через винесення відповідних рішень суду. Це забезпечило більш ретельний суддівський нагляд за прозорістю проведення такої процедури та поведінкою головних її учасників - боржника і кредиторів.

Ще одне важливе позитивне досягнення Кодексу - реалізація всього майна банкрута виключно на електронних аукціонах за процедурами системи «Прозорро.Продажі». Продаж майна тепер відбувається через дворівневу електронну торгову систему із відкритим кодом, що забезпечує прозорість даних аукціонів, контроль громадськості за ходом аукціонів, унеможливлює вплив та маніпуляції за рахунок виключення людського фактору. Вся взаємодія покупця з системою торгів відбувається через комерційні майданчики, адміністратор не знає хто бере участь у торгах до завершення аукціону і не може впливати ні на допуск учасників, ні на хід торгів.

Слабкі сторони

Незважаючи на свою прогресивність, Кодекс з процедур банкрутства все ж таки є продуктом соціального компромісу між різними учасниками ринку, тому там залишилося чимало спірних питань стосовно процесуальних і матеріальних норм. Крім того, деякі новели Кодексу не привели до результату, на який законодавець очікував.

Найбільше нерозв’язаних питань стосується особи арбітражного керуючого. Проблемною виявилася сама процедура призначення арбітражного керуючого. Тепер, як тимчасова норма, ініціюючий кредитор може подавати заяву про призначення розпорядником майна того арбітражного керуючого, якого він вважає за потрібне.

Так само викликає гострі дискусії питання гарантованої оплати праці арбітражних керуючих. Раніше гарантій оплати взагалі не було ніяких, що призводило до численних зловживань. Кодекс трохи виправив цю ситуацію, забезпечивши авансування винагороди арбітражному керуючому на три місяці. Це спрацьовує у процедурі санації, бо вона спрямована на відновлення платоспроможності, у чому зацікавлені всі – і кредитори, і боржник. А от в процедурі ліквідації знову виникають проблеми з оплатою, коли тривалість процедури перебільшує три місяці, а у банкрута не знайдено майна. У даному випадку суди, вже є відповідна практика, покладають обов’язок на кредиторів сплачувати арбітражному керуючому винагороду за здійснення ним повноважень ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Їм це, зрозуміло, не подобається, і вже йде тривалий пошук можливостей змінити цю практику на законодавчому рівні.

Скажімо, банківська спільнота, як найбільш поширений кредитор, пропонує впровадити фінансування роботи арбітражного керуючого за відсутності у боржника майна за рахунок засновників боржника-юридичної особи, оскільки саме вони отримують реальну вигоду від процедури і можуть бути винні у відсутності у боржника активів, достатніх для фінансування процедури припинення створеної ними юридичної особи. Або оплачувати ці послуги за рахунок державного бюджету з наступним стягненням цих коштів на користь держави з учасників юридичної особи, якщо вони добровільно їх не компенсують. Щодо фізичної особи пропонується скористатися в якості аналогії існуючим інститутом безоплатної правничої допомоги. Проте, ці кошти мають бути закладені у державний бюджет, і навряд чи держава зацікавиться таким механізмом. Отже питання залишається відкритим.

Ну і найбільш слабким в реалізації виявився інститут неплатоспроможності фізичної особи. Реструктуризації боргів та погашенню боргів фізичної особи у Кодексі присвячена окрема книга. Це новація. Втім, нові норми, в своїй більшості, не зрозумілі ані адвокатам, ані арбітражним керуючим, особливо в частині застосування цих норм. В тому числі, немає єдиного підходу, як діяти у справах з валютними кредитами, забезпеченими іпотекою. Зокрема, не зрозуміло, як вести підрахунок тих платежів, які мають бути сплачені боржником у разі досягнення згоди з кредитором. Виявилося, що по-різному можна визначити суму зобов’язань, і вона може бути не підйомна для боржника.

У Кодексі закладена також суперечка норм. З одного боку ч.1 статті 132 КУзПБ передбачає, що суд має право виключити з ліквідаційної маси майно боржника, на яке згідно із законодавством може бути звернено стягнення, але воно є необхідним для задоволення нагальних потреб боржника або членів його сім’ї. В той же час, у ч.3 статті 132 йдеться, що загальна вартість цього майна не може перевищувати 30 розмірів мінімальної заробітної плати. Це сьогодні 180 тисяч гривень. Будь-яке житло в Україні сьогодні коштує дорожче. Що робити в даному випадку – не зрозуміло.

Ще одну велику проблему складає доступність процедури щодо неплатоспроможності для фізичної особи. Хоча судовий збір не сплачується, треба авансувати оплату роботи арбітражного керуючого. І часто буває, що борг співмірний з цим авансуванням. Процедура, в такому разі, втрачає сенс. В результаті боржники із малозначним боргом до господарського суду ніколи не звернуться, що вже підтверджує практика.

Проте, очевидно, що суперечки навколо Кодексу – це нормальний процес, у горнилі якого виникнуть дійсно працюючі норми, створиться реальний баланс інтересів та відсіється усе надумане та штучне. І саме Кодекс стане тим провісником змін, який переконає ринок більше довіряти процедурі банкрутства, й не забувати, що питання неплатоспроможності – це не тільки ліквідація, але й санація, а отже, життя після банкрутства – існує!

Автор: Андрій Спектор, адвокат, старший партнер «LB» («Лабораторія банкрутства»)