Міжнародний досвід: як працює превентивна реструктуризація за кордоном

Українська реформа в сфері превентивної реструктуризації не виникла у вакуумі – вона є частиною загальноєвропейського тренду на запровадження процедур раннього оздоровлення підприємств.

Директива (ЄС) 2019/1023, що лягла в основу наших змін, за останні 6 років стимулювала реформи у багатьох країнах ЄС. Її принципи – це своєрідний “золотий стандарт” сучасної політики у сфері неплатоспроможності: дати шанс життєздатним бізнесам реструктуризуватися на ранніх стадіях, тим самим запобігаючи накопиченню непрацюючих кредитів у банківській системі та зберігаючи економічну цінність підприємств.

Багато держав ЄС імплементували ці норми, і вже можна оцінити перші результати.

Нідерланди з 2021 року запровадили власну процедуру, відому як WHOA (Wet Homologatie Onderhands Akkoord) – голландська схема реструктуризації, близька за концепцією до нашої. За перший рік її дії нідерландські суди отримали близько 100 заяв про реструктуризацію і винесли десятки рішень. Це демонструє попит бізнесу на новий інструмент – «новий закон виправдовує свій потенціал і використовується творчо та прагматично», як зазначають місцеві юристи. WHOA дозволила врятувати як малі, так і великі компанії. Зокрема, відомі міжнародні групи (наприклад, Steinhoff або Diebold Nixdorf) успішно реструктуризували багатомільярдні борги через голландський суд у 2023 році. Судові процедури там проходять доволі швидко: наприклад, перший план був затверджений судом лише через 1,5 місяця після набрання чинності закону. Голландський досвід також цікавий активним використанням інструментів: 80%+ випадків суди надавали мораторій (cooling-off), ~75% – призначали експерта з реструктуризації на прохання боржника для допомоги з планом. Це показує, що за умови належної правозастосовної практики превентивна процедура може стати рутинним робочим механізмом, а не рідкісним винятком.

Німеччина також у 2021 році ввела закон StaRUG (Gesetz über den Stabilisierungs- und Restrukturierungsrahmen) – позасудовий реструктуризаційний каркас із мінімальним залученням суду. Хоча статистика Німеччини менш публічна, відомо про низку успішних випадків, коли середні компанії реструктуризували борги, не доводячи справу до банкрутства, використовуючи StaRUG.

Франція, Італія, Іспанія, Польща та інші країни оновили свої законодавства, впровадивши або вдосконаливши процедури раннього втручання (конкордати, процедури спостереження, схеми санації тощо) у відповідності до директиви. Наприклад, у Франції давно діють процедури mandat ad hoc і conciliation, що дозволяють компанії домовитися з кредиторами під контролем судді без формального банкрутства. Директива ж стимулювала доповнити їх механізмом cram-down і мораторію для повної відповідності єдиним стандартам. Греція і Румунія – серед держав, де директива породила абсолютно нові процедури, аналогічні нашій, і наразі вони тільки набирають обертів, проходячи перші тестові кейси (їх досвід теж уважно вивчається українськими фахівцями на профільних заходах).

Велика Британія, хоча і не ЄС, теж впровадила у 2020 році нову процедуру Restructuring Plan, схожу за суттю з директивними рамками (крос-класове примусове затвердження, DIP тощо). Її вже застосували відомі компанії (наприклад, авіакомпанія Virgin Atlantic) для реструктуризації боргів під час пандемії. Цей досвід, хоч і поза директивою, демонструє глобальну тенденцію: законодавці по всьому світу дають перевагу порятунку бізнесу над його ліквідацією, якщо бізнес має перспективи.

Експерти INSOL Europe зазначають, що ключове призначення превентивної реструктуризації – рятувати життєздатні підприємства. Вони наголошують: процедура орієнтована саме на бізнеси, які потенційно можуть бути успішними, але потрапили у фінансову бурю, і ще не зайшли у фазу повної неплатежеспроможності. Натомість компанії, що не мають перспектив відновлення, повинні ліквідовуватися якнайшвидше – такий принцип теж прописаний у Директиві ЄС. Це важливий баланс: закон дає інструмент порятунку, але не для штучної підтримки “зомбі-фірм”.

Якщо ж бізнес нежиттєздатний, то краще не витрачати час на марні реструктуризації, аби не накопичувати збитки на шкоду кредиторам, працівникам і економіці.