Міжнародний досвід розшуку цифрових активів (на прикладі Європи)

В Європейському Союзі в останні роки ухвалено важливі регуляторні акти щодо ринку криптоактивів.

Регламент MiCA (Markets in Crypto-Assets), прийнятий у 2023 році, створює рамки для ліцензування криптобірж і нагляду за ними. Хоча MiCA більше про захист інвесторів та прозорість ринку, непрямо він допоможе й у розшуку активів боржників – адже ліцензовані в ЄС біржі будуть зобов’язані зберігати дані про користувачів, виконувати вимоги фінансового моніторингу та співпрацювати з органами юстиції.

Окрім того, нові редакції Антивідмивних директив ЄС (AMLD5/6) включають криптовалютні операції до об’єктів фінансового моніторингу. Уже зараз у більшості країн ЄС криптовалютні компанії мають впроваджувати Travel Rule – правило, за яким інформація про відправника і отримувача транзакції передається разом із платежем. Це значить, що анонімність зменшується, і якщо боржник переводить свої кошти на біржу чи виводить у фіат, слід залишиться.

Коли доходить до примусового виконання рішень, країни ЄС покладаються на норми свого національного права, але активно враховують судові прецеденти. Вже є приклади, коли суди прямо дозволяли конфіскацію криптовалют. Наприклад, в 2021 році суд у Німеччині ухвалив рішення про вилучення біткоїнів у підсудного і перерахування їх до бюджету – що цікаво, вартість конфіскованого на момент продажу значно перевищила суму збитків, через ріст курсу, і суд вирішував, що робити з «профіцитом».

У Швеції подібна ситуація сталася при продажу конфіскованих монет: держава отримала більше коштів, ніж треба було кредиторам, і мусила повертати надлишок боржнику. Ці курйози спонукали європейські влади розробляти інструкції, як враховувати волатильність – зокрема, рекомендується продавати криптоактиви якнайшвидше після вилучення, аби зафіксувати вартість і задовольнити вимоги по рішенню.

Англійське право проявило себе надзвичайно гнучким та ефективним щодо криптоактивів. Судді у Лондоні вже напрацювали механізми, які вважаються зразковими. Один з найпотужніших інструментів – це Worldwide Freezing Order (WFO), тобто всесвітній наказ про замороження активів боржника. Англійський Високий суд може видати такий наказ, який формально забороняє відповідачу розпоряджатися своїми активами в будь-якій точці світу. Практично, це означає, що якщо відомо про криптовалюту боржника, суд зобов’яже його не переводити ці монети і не ховати їх. Порушення наказу – кримінальна відповідальність за зневагу до суду. WFO є дієвим тоді, коли боржник має активи у юрисдикціях, де визнають рішення англійського суду, або сам остерігається наслідків. За словами експертів, Worldwide Freezing Order наразі є одним з найефективніших інструментів стягнення криптоактивів за кордоном.

Типовий алгоритм дій у Лондоні виглядає наступним чином: спершу швидко ідентифікувати на яких біржах чи гаманцях знаходяться активи, за допомогою спецагентств, далі подати позов в англійський суд, отримати терміновий наказ про замороження (freezing order) і надіслати його відповідним біржам. Це займає від тижня до місяця – досить швидко, враховуючи міжнародний масштаб. Після цього справа розглядається по суті, і якщо позивач доведе свій борг, суд винесе рішення про стягнення, а вже заморожені активи підуть на його виконання. Важливо, що англійські суди можуть не лише блокувати криптоактиви на рахунках біржі, а й переводити їх під контроль довіреної особи (наприклад, тимчасового розпорядника).

У згаданій справі AA v Person Unknown (2019) суддя дозволив призначити розпорядника, який перемістив викрадені біткоїни на спеціально створений контрольований гаманець, що гарантувало їх збереження до фіналу процесу.

Британська судова система також відзначилася тим, що дозволила вручати судові документи відповідачам через NFT: у справі Lavinia Osbourne v Persons Unknown (2022) Високий суд дозволив надіслати судовий наказ на блокчейн-адреси, де зберігалися спірні NFT, фактично «прикріпивши» повідомлення до токена. Це перший такий випадок у світі, і він підтвердив, що NFT уважаються в Англії власністю, здатною бути предметом судового спору та забезпечувальних заходів.

Проблема, яка залишається навіть при наявності WFO чи аналогічних інструментів – це визначення, куди саме застосувати наказ. Більшість криптовалютних бірж зареєстровані одразу в кількох країнах: наприклад, основна юрособа – на Кіпрі, підрозділ – у США, ліцензія – у Литві, сервери – в Сінгапурі. Тому визначити, в якій юрисдикції «сидять» монети боржника, буває нетривіально. Британські юристи радять обирати ту юрисдикцію, де біржа має найбільш вагому присутність і де рішення суду реально примусово виконати. У ряді випадків може знадобитися отримувати паралельно рішення в декількох країнах.

Наприклад, якщо англійський суд заморозив активи, а біржа фізично знаходиться в Британських Віргінських Островах, може знадобитися окремо тамтешній припис. Це ускладнює процес і збільшує витрати, але досвід показує, що для великих сум гра варта свічок. Адже коли мова про мільйони, кредитори готові витрачати десятки тисяч на юристів у Лондоні – і результат часто позитивний, бо англійське право пропонує вже напрацьовану практику й відносно швидкі процедури.

Інші європейські країни. У континентальній Європі немає єдиного «криптовиконавця», але поступово з’являються окремі ініціативи. Так, у Швейцарії органи юстиції давно визнають криптовалюту активом при банкрутстві – ліквідатори можуть отримати доступ до гаманців банкрута і продати монети, як це було у випадку з банкрутством біржі Tradehill у 2014. Нідерланди створили спеціальні підрозділи поліції по відстеженню криптоактивів; їх досвід переймають судові виконавці. Німеччина планує внести в цивільний процесуальний кодекс норми про цифрові докази володіння, що спростить доведення у суді факту наявності у боржника криптовалюти (наприклад, якщо знайдено його гаманець). Такі кроки поки фрагментарні, але напрям зрозумілий: інтегрувати криптоактиви в існуючу правову систему як рівноправний об’єкт стягнення.