Інвестиції через податки: чи стане проєкт №13415 стимулом для промисловості

Україна входить у фазу відбудови з промисловістю, яка втратила до 14 млрд доларів через війну, а половина енергетичної інфраструктури знищена або пошкоджена. Водночас оцінка потреб на реконструкцію до 2033 року сягає 524 млрд доларів. Ці цифри з офіційних матеріалів до законопроєкту № 13415 формують інший контекст: промисловість — питання не лише економіки, а національної безпеки. Саме на цей запит відповідає ініціатива “компенсації інвестицій через податки” – спроба побудувати механізм залучення капіталу у переробні виробництва в межах КВЕД 10–33.

Законопроєкт передбачає, що інвестор, який запускає виробничий проєкт в Україні, отримує право на податкові пільги пропорційно до вкладених коштів. Заплановані інструменти включають звільнення від податку на прибуток на строк до 10 років, нульову ставку ПДВ на імпорт виробничого обладнання та можливість місцевих органів влади зменшувати або скасовувати земельний податок. Пороги входу диференційовані: інвестувати можна від 100 тисяч євро до 50 мільйонів євро, і це дозволяє охопити як малий бізнес, так і великі виробничі групи. Важливо, що адміністрування всієї системи зводиться до створення Реєстру інвесторів, порядок ведення якого має визначити Кабінет Міністрів.

Реальні стимули чи ілюзія підтримки

Проте саме там, де законопроєкт викликає найбільшу надію, виникають і найбільші сумніви. Документ створює паралельний механізм адміністрування державної допомоги поза рамками спеціального закону про державну допомогу. Це фактично означає існування двох режимів контролю: один – через податкові органи, інший – через систему, яка вже існує для узгодження державних субсидій із європейською практикою. Для інвестора така архітектура може перетворитися на ризик: отримана пільга може бути визнана несумісною з конкуренцією на пізнішому етапі. Досвід Румунії показує, що країна, яка не мала належно відпрацьованої системи контролю державної допомоги, у 2007 році взагалі не отримала схвалення власних схем фінансування проєктів — інвестиції були фактично заморожені.

Іще одне ключове питання — ефективність десяти років звільнення від податку на прибуток. Аналітичні висновки, наведені в пояснювальних матеріалах до законопроєкту, підтверджують глобальну тенденцію: податкові канікули є найменш дієвим інструментом стимулювання. Міжнародні дослідження ОЕСР і МВФ доводять, що на кожні 100 гривень бюджетних втрат лише 15–30 гривень створюють реальні додаткові інвестиції.

Також цей механізм найбільш вразливий до зловживань через трансферне ціноутворення — особливо коли мова йде про великі групи компаній, які можуть штучно акумулювати прибутки в окремих структурах. Законопроєкт не враховує також глобальну податкову реформу Pillar Two, яка встановлює мінімальний ефективний корпоративний податок 15 % для міжнародних корпорацій з оборотом понад 750 млн євро. Якщо українська компанія матиме ставку 0 %, то материнська корпорація просто сплатить 15 % у своїй юрисдикції. У результаті стимул для бізнесу не виникає, а держава втрачає надходження.

Без інфраструктури — жодна пільга не працює

Найбільш промовистий факт — провал індустріальних парків. За 11 років було створено понад 100 парків, але лише 26–30 % мають доступ до мереж, а в цілому створено лише 2 782 робочих місця. У час, коли базове підключення виробничого об’єкта до електромереж коштує від 10 до 40 млн грн, податкова економія не може замінити фізичну інфраструктуру.

Небезпечним також є відсутність чітких правил доступу до Реєстру інвесторів: жодних строків ухвалення рішень, жодної процедури оскарження та жодних вичерпних критеріїв. Це створює простір для суб’єктивних рішень. У мирні часи це породжує корупцію. В умовах війни — ще й загрозу економічної безпеки.

Що мав би змінити доопрацьований текст

Механіка, яка працює у світі, виглядає інакше. Найкращі приклади (Польща, Чехія, Південна Корея) доводять, що інвестиції зростають тоді, коли інструменти поєднуються: одноразовий інвестиційний податковий кредит, прискорена амортизація, пряма компенсація частини капітальних витрат, інфраструктурні дотації та автоматичний доступ до підтримки за об’єктивними критеріями.

Для України це означає, що законопроєкт має бути доповнений механізмами на основі витрат, встановленням реалістичних показників впливу та запровадженням перехідних правил, за якими програма автоматично переглядається через три та п’ять років. Інакше прогнозоване +1,72 % ВВП виглядатиме так само оптимістично, як прогнозовані індустріальні парки на папері.

Висновок

Система компенсації інвестицій через податки може стати тим, що перетворить українську промисловість з об’єкта відбудови на рушій її розвитку. Але для цього законопроєкт має бути не декларацією намірів, а юридично та економічно збалансованим документом.