Бюджет-2026: рік, у якому цифри стали більшими, а можливості — меншими

Щороку, коли виходить проєкт бюджету, ми інстинктивно дивимося на головну цифру — ту, що стоїть у першому рядку. Вона задає настрій дискусії. У 2026-му це 4,8 трильйона гривень. Виглядає потужно, навіть амбітно. Але лише доти, доки не поставити інше запитання: “Це багато… відносно чого?” Бо якщо порівняти з останнім довоєнним роком — 1,3 трильйона — здається, що країна збільшила свої фінансові м’язи у три з гаком рази. В реальності ж це не ріст, а вимушене розширення оболонки, яке приховує всередині дуже мало реальних ресурсів.

Цифри збільшилися, а держава — ні

Проблема бюджету-2026 не в тому, що він “поганий”. Проблема в тому, що він показує: Україна увійшла в етап, коли номінальні цифри перестають щось означати. Війна зробила одну річ абсолютно очевидною — гривня як бюджетна одиниця й гривня як одиниця реальної купівельної сили більше не збігаються. Інфляція працює як тіньовий “співредактор” будь-якого фінансового документа: вона редагує цифри без нашої згоди.

Якщо привести бюджет-2026 до умовно “чесних” цін 2021 року, різниця між тим, що ми ніби маємо, і тим, що реально можемо собі дозволити, стає різкою. Держава не стає багатшою — вона стає дорожчою.

58% на оборону — не ексцес, а базова логіка виживання

У попередні роки ми ставилися до оборонних видатків як до чогось тимчасового й “виняткового”. Тепер це вже не виняток — це структурна реальність, яка визначає все інше. У 2025 році сектор оборони поглинув 58% видатків. У 2026-му ця пропорція фактично повторюється. Це означає, що освіта, медицина, культура, дороги, соцзахист — усі ці сфери більше не можуть розраховувати на зростання у реальному вимірі. Вони існують у режимі мінімального підтримання системи, а не розвитку.

Показовий маркер — частка соціального захисту:

• 2022 рік: 16% бюджету
• 2026 рік: 10%

Шість відсоткових пунктів — це не статистика, це втрачені програми, недофінансовані лікарні, урізані субвенції. Пенсії номінально індексуються, але не ростуть у реальності. Інфляція з’їдає майже все.

Останні два роки Україна фактично закривала приблизно третину бюджету за рахунок допомоги партнерів. У 2025-му очікували до $55 млрд зовнішнього фінансування. У 2026-му — орієнтовно $11 млрд. Різниця — п’ять разів. Це не просто “нестача”. Масштаб цього дефіциту співмірний із кількома місяцями фінансування Збройних сил або кількома роками фінансування цілих галузей, таких як вища освіта.

На цьому тлі уряд обирає іншу логіку дій, ніж у попередні кризи. Раніше практика зводилася до підвищення податків для того бізнесу, який уже працює в легальному полі, адже це була найшвидша і найпростішим способом знайти додаткові надходження. Натомість у 2026 році уряд робить ставку не на посилення ставок, а на розширення податкової бази через детінізацію економіки. У бюджет закладено очікування додаткових 400–450 мільярдів гривень завдяки тому, що з тіні вдасться витягнути значну частину операцій та доходів. Оцінки обсягу тіньового сектору варіюються, але в середньому складають близько трильйона гривень недоотриманих податків на рік, тож навіть часткове його легалізування могло б змістити баланс бюджету.

На відміну від попередніх років, ставка на детінізацію спирається на ширше впровадження технологічних інструментів. Ідеться про автоматичний обмін даними SAF-T, електронні акцизні марки, обов’язкову звітність цифрових платформ щодо доходів продавців, а також поступове розширення доступу податкових органів до банківської інформації. Це означає зміну не рівня контролю, а його якості: податкова перестає бути залежною від того, що їй добровільно показують, і отримує можливість бачити реальні операції у значно ширшому масштабі. Проте навіть за наявності таких інструментів жодна реформа не дає ефекту миттєво, і історичний досвід свідчить, що виконання планів детінізації зазвичай не перевищує 60–70%. Отже, реалістичний результат може становити 200–350 мільярдів гривень, що не гарантує повного покриття дефіциту.

Як додаткові джерела уряд розглядає оподаткування доходів на цифрових платформах, акциз на солодкі напої, а також посилення роботи зі стягнення податкового боргу. Разом ці заходи дають не більше 50 мільярдів гривень, що є корисним, але недостатнім для суттєвого впливу на баланс.

Підвищення податкових ставок формально не входить до планів уряду, але розглядається як резервний інструмент. У меморандумі з міжнародними партнерами зазначено, що підвищення базової ставки ПДВ розглядається як найбільш ефективна відповідь на великий бюджетний шок. Один відсотковий пункт ПДВ додає приблизно 50 мільярдів гривень доходів, два — близько 100 мільярдів. Такий крок можливий у разі значного недовиконання планів детінізації або затримок міжнародної допомоги.

Вплив цих процесів на бізнес і громадян у 2026 році визначатиметься не стільки ставками, скільки посиленням адміністрування. Для бізнесу основні зміни полягатимуть у зменшенні можливостей для тінізації та оптимізації за рахунок розширення контролю і доступу до даних. Ефективне податкове навантаження може зрости навіть за незмінних ставок. Для найманих працівників формально ситуація лишається стабільною: ПДФО становитиме 18%, військовий збір — 5%, однак реальна купівельна спроможність доходів залишається під тиском інфляції.

2026 рік можна розглядати як перехідний. Він не принесе великих податкових реформ, але стане роком підготовки інституційних змін, створення цифрової інфраструктури для подальшої трансформації податкової системи.