Банкрутство фізичних осіб: судова доктрина та помилки правозастосування

Процедура неплатоспроможності фізичних осіб мала стати цивілізованою можливістю для боржника отримати новий фінансовий старт. Проте практика доводить: шлях до відкриття провадження часто перетворюється на складний, надмірно формалізований і подекуди навіть абсурдний процес.

1. Чому боржнику так важко відкрити провадження

Проблема починається з самої конструкції норми про припинення платежів у ст. 115 КУзПБ. Вона сформульована настільки невдало, що не дає чіткої відповіді, як саме обчислюється критерій у 50% несплачених зобов’язань — окремо за кожним договором чи за всіма разом. До цього додається майже нереальне завдання для боржника довести факт несплати. Це так званий «негативний доказ», коли особа повинна підтвердити відсутність дії, часто без жодної підтримки зі сторони кредиторів.

Найбільша проблема полягає в тому, що кредитори дуже часто взагалі не надають довідок. Але замість того, щоб оцінити таку поведінку кредитора як недобросовісну або таку, що перешкоджає суду, суди покладають тягар доказування виключно на боржника. Це призводить до ситуацій, коли заяву відхиляють лише тому, що особа фізично не може отримати документи, які кредитор навмисно не надає. У справі № 906/177/25 суд прямо визнав, що кредитори не подали інформацію на вимогу суду, але все одно зробив висновок про «неналежність доказів» з боку самого боржника.

Ще однією проблемою є тенденція судів вимагати вже на етапі відкриття провадження детального аналізу реального фінансового стану особи. Хоча Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 (922/1426/21) наголосив, що підготовче засідання не передбачає оцінки неплатоспроможності по суті, велика частина судів де-факто відтворює «міні-процедуру», перевіряючи повноту декларацій, майновий стан та навіть можливість виконання майбутнього плану реструктуризації.

2. Позиція Верховного Суду щодо добросовісності боржника

Доктрина Верховного Суду розглядає добросовісність як ключовий критерій у справах про неплатоспроможність фізичних осіб. Суд наголошує, що право на звільнення від боргів може мати лише той боржник, який не створив свої фінансові проблеми умисно, відкрито співпрацює з судом, надає правдиву інформацію та не приховує активів. Проте виникає суттєва проблема: суди часто оцінюють добросовісність однобічно — лише з боку боржника, ігноруючи поведінку кредитора. На практиці виникають ситуації, коли кредитор сам порушує закон, нараховує незаконні платежі, поводиться непередбачувано на зборах кредиторів або свідомо маніпулює процесом.

3. Коли суди плутають недобросовісність із помилкою

Ще одна поширена вада практики полягає в тому, що боржника карають за звичайні життєві помилки або нестачу знань. Багато людей, опинившись у фінансовій кризі, намагаються рятувати ситуацію інтуїтивно, не маючи доступу до юридичної підтримки. Вони можуть невчасно подати інформацію, неточно заповнити декларацію, неправильно розпорядитися активами — і суди часто трактують це як недобросовісність, хоча реальні наміри можуть бути зовсім іншими. Навіть у законі «Про запобігання корупції» держслужбовцям дозволено помилятися в деклараціях. Проте для боржника-фізичної особи такої поблажливості немає — будь-яка неточність стає підставою для звинувачення у недобросовісності та закриття провадження.

4. Чому банкрутство фізичних осіб має бути інструментом захисту, а не покарання

Банкрутство фізичної особи було задумане як соціальний інститут. Воно повинно повертати людей у легальний економічний обіг, а не створювати бар’єри, які відлякують навіть тих, хто справді потребує судового захисту. Однак сучасна практика часто створює враження, що боржник має пройти крізь «сито», яке не витримує переважна частина заявників.

У цьому контексті суд повинен оцінювати не тільки дії боржника, а й поведінку кредиторів, аналізувати як юридичні, так і людські фактори та пам’ятати, що неплатоспроможність — це не злочин, а життєва ситуація, яка може трапитися з кожним.

Висновок

Банкрутство фізичних осіб — це механізм відновлення, а не покарання. Його ефективність залежить від того, чи ухвалюватимуть суди рішення з урахуванням як закону, так і реальності, у якій живуть боржники.

Врешті-решт, судам, можливо, настав час переглянути підходи: зменшити формалізм, враховувати добросовісність комплексно, оцінювати поведінку кредиторів та перестати змішувати людські помилки з умислом.