Банкрутство банків і Фонд гарантування: як кредитору не втратити право вимоги

Процедура банкрутства банківських установ в Україні має спеціальний правовий режим, у якому ключову роль відіграє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Саме на Фонд покладено повноваження з виведення неплатоспроможних банків із ринку, управління їхніми активами, формування реєстру акцептованих вимог кредиторів та проведення ліквідаційних процедур.

Водночас правове регулювання цієї сфери не обмежується одним профільним законом. Воно складається з комплексу нормативних актів різного рівня, що на практиці нерідко призводить до неоднозначного тлумачення норм і, як наслідок, до порушення прав кредиторів. У таких випадках захист інтересів виходить за межі «внутрішньої» процедури Фонду й переноситься до суду.

Подання кредиторських вимог: строки, форма і докази

Подання вимог кредиторів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має чітко визначені процесуальні рамки. Загальне правило передбачає, що вимоги приймаються протягом 30 календарних днів з дня офіційного опублікування Фондом повідомлення про початок ліквідації банку в газеті «Голос України» або «Урядовий кур’єр».

Разом із тим судова практика підтверджує, що сам по собі пропуск цього строку ще не означає автоматичну втрату права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц дійшла висновку, що обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком без можливості його поновлення за наявності поважних причин є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном. Поважними визнаються причини, пов’язані з об’єктивними та непереборними труднощами, які унеможливлювали своєчасне звернення.

Не менш принциповим є питання оформлення вимог. Заява подається у письмовій формі (а за наявності кваліфікованого електронного підпису — і в електронному вигляді), з дотриманням форми, передбаченої Додатком 1 до Правил ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів. Водночас закон не зобов’язує кредитора самостійно визначати остаточний розмір заборгованості — достатньо підтвердити сам факт наявності вимоги. Обов’язок розрахунку покладається на Фонд.

Судова практика: хто є відповідачем і яка юрисдикція

У спорах щодо включення вимог до реєстру або стягнення коштів за договорами банківського вкладу понад гарантовану суму ключовим є правильне визначення правової природи спору. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16 чітко зазначила: такі спори є приватноправовими і залежно від суб’єктного складу підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства.

У цих правовідносинах Фонд гарантування (через уповноважену особу) не здійснює владних управлінських функцій, а представляє інтереси банку-банкрута як сторони договору. Це безпосередньо впливає на допустимі способи судового захисту.

Формулювання позовних вимог: ключ до результату

Практика показує, що навіть за наявності поважних причин пропуску строку неправильно сформульовані позовні вимоги можуть звести нанівець перспективу справи. Показовою є постанова Київського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 757/13648/24-ц.

У цій справі позивач просив поновити строк на подання вимог і зобов’язати визнати його кредитором та включити вимоги до реєстру. Суд визнав причини пропуску строку поважними (стан здоров’я, післяопераційна реабілітація, наслідки Чорнобильської катастрофи, дія воєнного стану), однак звернув увагу, що суд не має повноважень підміняти собою Фонд. Водночас, керуючись принципом jura novit curia, суд задовольнив позов шляхом зобов’язання уповноваженої особи Фонду прийняти та розглянути заяву по суті, а не формально відхилити її через пропуск строку.

Натомість у спорах, де вимоги були відхилені з формальних підстав — зокрема через нібито неналежне оформлення документів, — суди допускають і прямі вимоги про включення до реєстру. Так, у постанові Касаційного господарського суду від 25 листопада 2025 року у справі № 910/12661/24 суд визнав необґрунтованою відмову Фонду, мотивовану відсутністю підтвердження повноважень особи, яка підписала заяву, оскільки кредитор надав статут та посадову інструкцію, що підтверджували такі повноваження.

Висновки: процедура — не формальність

Судова практика чітко демонструє: процедура ліквідації банку за участі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — це не технічний етап, а повноцінний правовий процес із високими ризиками для кредитора. Пропуск строків, формальні помилки або неправильний вибір способу судового захисту можуть призвести до фактичної втрати права вимоги навіть за наявності обґрунтованих підстав.

Ключовим є розуміння того, що Фонд у ліквідаційній процедурі діє як представник банку-банкрута, а не як регулятор у публічно-правових відносинах. Відтак захист прав кредитора потребує чіткої процесуальної стратегії, яка враховує межі повноважень суду, дискрецію Фонду та сформовані підходи Верховного Суду.

Саме поєднання уважності до процесуальних деталей, повноцінної доказової бази та правильного формулювання позовних вимог перетворює формальне право вимоги на реальний шанс його задоволення.