А чи треба йти на «фіскальну» Голгофу? Про ризики податкової амністії

Впродовж останнього десятиріччя частота застосування інструментів амністії капіталів дуже висока. Вдалі приклади – це Аргентина (2016), Ізраїль (2016 – 2017), Італія (2015, 2018), Індонезія (2017 – 2018) і Туреччина (2018, 2020–2021). Однак досвід їх проведення суперечливий.

Особливо проблеми проявляються в країнах із високою корупцією і слабкими інститутами влади (ні на що не натякаю).

15 червня 2021 р. ВР було прийнято Закон України №1539-IX, який і запустив український варіант «податкової амністії» з 1 вересня 2021 року.

За влучною назвою одного з колег, фактично йдеться про аналог «євроблях для заможних», оскільки активи (в т.ч. некомерційні авто) на суму до 400 тис. грн одноразово добровільно декларувати не потрібно — вони вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори (п. 10 підрозд. 9-4 розд. XX «Перехідні положення» ПК).

А якщо серйозно, то виникають побоювання щодо вдалої реалізації цієї ідеї, оскільки амністія іноземних активів виглядає дещо непрактичною.

Так, наприклад, пропонована ставка податку в розмірі 9% дорівнює поточній ставці податку, що застосовується до розподілу іноземних дивідендів. Строк позовної давності для цілей оподаткування в Україні становить 3 роки, тому не можна вимагати декларування від платника податків, якщо термін оподаткування вже закінчився.

Відповідно до закону, документи, що підтверджують джерело доходу та майна, подавати не слід. Однак, враховуючи той факт, що дохід, отриманий від будь-якої злочинної діяльності, не може бути застосований для амністії, ймовірно, що податкова служба вимагатиме документальних доказів. Крім того, джерело доходу може бути поставлено під сумнів банком, якщо раніше незадекларований дохід був перерахований на банківський рахунок.

Не є логічним й той факт, що розмір «податкової індульгенції» залежить відразу від цілого ряду чинників:

• географічного розташування активу (в країні – 5%, за кордоном – 9%);
• форми його перебування (у вигляді середньострокових боргових паперів уряду – 2,5%);
• готовності платити одразу або трьома частинами щороку (3%, 6% і 11,5%);
• бажання стати першопрохідцем, внісши відкупну на самому початку нульового декларування (з 01.09.2021 до 01.03.2022 за ставками 7% і 9,5%).

Врешті-решт, взагалі не зрозуміло, на кого амністія розрахована, бо, наприклад, це точно не стосується так званих олігархів. Переважній більшості з них не вдасться розпочати своє фінансове життя «з чистого листка», бо майже всі вони за останні 17 років у різний час працювали на державній службі або ж обиралися до Верховної Ради, а отже автоматично не підпадають під дію закону про амністію.

Але й це не все. Потенційним учасникам декларування доведеться пережити 60-денну камеральну перевірку від податкової служби. І в разі виявлення порушення умов розміщення валютних цінностей у банківських (інших) фінансових установах або відсутності/невідповідності документів, що підтверджують вартість та місцезнаходження активів, отримати скасування державних гарантій і донарахування податку за ставкою 18%. Простіше не брати участь!

І ще один аспект з точки зору захисту активів. Фактично закон не містить чітких державних гарантій особистої безпеки, репутації й імунітету від того, що інформація стане підставою для подальших переслідувань із боку правоохоронних і контролюючих органів, а також криміналітету. Варіантом виходу із ситуації міг би стати механізм анонімної декларації – знеособлена декларація, яка була подана не особисто, а через уповноважену особу – нотаріуса (алгоритм прекрасно спрацював в Ізраїлі). Більше того, саме цей варіант і був прописаний в першій версії законопроекту. Але в кінцеву версію алгоритм не потрапив, що погіршило ситуацію з гарантіями.

Тому не дивно, що у багатьох людей процес податкової амністії не викликає довіри, оскільки несе загрозу безпеці й репутації бізнесу. Водночас, раджу тим, хто схоче спробувати подібний варіант фіскальної індульгенції, бути особливо уважним до нюансів, адже процедура за наслідками свого застосування є дуже індивідуальною.