Коли активи — під окупацією: практика Верховного Суду у справах про банкрутство

Повномасштабна війна поставила перед правом завдання, яких воно ніколи не знало. Одне з них — як діяти, коли підприємство втрачає свої активи не через економічні помилки, а через окупацію. І чи можна вважати такого боржника банкрутом, якщо він просто не має доступу до свого майна?

Війна як фактор неплатоспроможності

Класичне банкрутство ґрунтується на простій логіці: є борг — немає можливості його погасити — отже, боржник неплатоспроможний. Але війна порушила цю формулу. Якщо цілісний майновий комплекс компанії залишився, наприклад, у Бердянську чи Мелітополі, підприємство не може вести діяльність не через власну провину, а через окупацію.

Верховний Суд визнав це об’єктивною підставою для захисту такого боржника.

У 2023 році до Кодексу України з процедур банкрутства внесли спеціальний пункт 1-6 «Прикінцевих положень», який фактично забороняє відкривати справу про банкрутство за заявою кредитора, якщо невиконання зобов’язань спричинене війною. Це означає: боржник, який доведе, що не платить через окупацію або бойові дії, отримує воєнний імунітет. На час війни його не можуть примусово банкрутувати.

Коли процедура втрачає сенс

Але що робити, якщо справа вже відкрита — а активи зникли з поля доступу? Саме це питання Верховний Суд вирішував у справі № 913/355/21 (постанова від 15 квітня 2025 року). Суд визнав: якщо основна частина майна боржника знаходиться на тимчасово окупованій території, а реалізувати її неможливо, провадження підлягає закриттю.

Така позиція логічна. Ліквідація без майна — це фікція. Ані ліквідатор, ані кредитори не можуть вплинути на ситуацію, бо продаж активів у зоні окупації фактично заборонений.

Суд прямо зазначив: продовжувати таку процедуру означає витрачати ресурси без результату. І вперше визнав відсутність доступу до активів підставою для завершення справи.

Це рішення стало переломним. Воно відкриває можливість закривати безперспективні справи, що роками зависали через неможливість реалізувати ліквідаційну масу. Кредитори, звісно, опинилися у складній ситуації. Мораторій фактично поставив їхні вимоги «на паузу». Але це не скасовує сам борг — лише відкладає момент його примусового стягнення. Після війни, коли активи буде деокуповано, кредитори зможуть поновити вимоги. Саме тому сьогодні важливо фіксувати борги документально, отримувати рішення судів і зберігати право вимоги в активному стані.

Війна не може бути виправданням для недобросовісності, але й не повинна перетворюватися на пастку для тих, хто втратив усе не зі своєї вини.