Кримінально-правові ризики публічних закупівель

Публічні закупівлі традиційно належать до сфер із підвищеною увагою правоохоронних та контролюючих органів. Завищена ціна, сумнівна додаткова угода, приймання робіт із недоліками або рішення на користь конкретного постачальника можуть стати підставою для аудиту, а згодом — і кримінального провадження. Однак сучасна практика Верховного Суду демонструє важливу тенденцію: порушення законодавства про публічні закупівлі саме по собі ще не означає вчинення кримінального правопорушення. Для відповідальності необхідно встановити всі елементи конкретного складу — від повноважень особи та форми вини до реального розміру шкоди і причинного зв'язку. Ця межа сьогодні має принципове значення і для замовників, і для постачальників.

Від порушення процедури до кримінального провадження

Найчастіше закупівельні справи потрапляють у площину статей 191, 364, 366, 367 та 368 Кримінального кодексу України. Залежно від обставин можуть також застосовуватися статті 209, 210, 212, 358, 364-1, 369 та 369-2 КК. Типові сценарії добре відомі: оплата фактично невиконаних робіт, завищення їх обсягів, постачання іншого або дешевшого товару, внесення неправдивих відомостей до актів, створення переваг конкретному учаснику, неправомірна вигода за перемогу в тендері чи безперешкодне приймання поставки. Проте між порушенням процедури і злочином існує значна юридична дистанція.

Показовою є постанова Касаційного кримінального суду від 19 вересня 2024 року у справі № 761/27823/14-к. Керівник приватного підприємства подав замовнику акти будівельних робіт із неправдивими відомостями, після чого були перераховані бюджетні кошти. Верховний Суд підтвердив можливість кваліфікації таких дій за ст. 191 у сукупності зі службовим підробленням.Тобто кримінальний ризик виникає не через дефект закупівлі як такий, а через конкретний механізм заволодіння коштами та роль у ньому конкретної особи.

Підписав акт — ще не означає заволодів коштами

Одним із найбільш важливих для практики стало рішення ККС ВС від 16 жовтня 2025 року у справі № 161/21477/20. Інженеру технічного нагляду інкримінували пособництво у заволодінні коштами за нібито невиконані будівельні роботи. Верховний Суд підтримав виправдувальний підхід через недоведеність необхідного обсягу майнових повноважень особи. Контроль за виконанням робіт не означає автоматично наявності влади над бюджетними коштами замовника. 

Для кваліфікації заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем необхідно встановити, що особа мала спеціальні повноваження щодо відповідного майна або таке службове становище, яке дозволяло впливати на того, кому майно було ввірене. Цей підхід особливо важливий для інженерів технічного нагляду, уповноважених осіб із закупівель та інших працівників, залучених лише до окремої частини процедури. У кримінальному провадженні недостатньо показати підпис під документом. Потрібно встановити, що саме ця людина могла вирішувати, якими ресурсами розпоряджалася і як її дії вплинули на рух бюджетних коштів.

Завищена ціна ще не дорівнює збиткам

Друга проблемна категорія — так звані справи про переплату.

Логіка обвинувачення часто виглядає просто: товар придбано за 10 млн грн, тоді як, за версією слідства, його можна було купити за 7 млн грн, отже державі завдано 3 млн грн збитків. Верховний Суд ставить до такого розрахунку значно вищі вимоги. У справі № 991/6712/20 ККС ВС 1 жовтня 2024 року звернув увагу на те, що арифметичної різниці між цінами недостатньо, якщо належним чином не встановлено реальну ринкову вартість майна. Це означає, що експертна оцінка має враховувати дату закупівлі, технічні характеристики товару, ПДВ, доставку, гарантію, обсяг партії, строки платежу, валютні коливання, терміновість поставки та інші комерційні умови. Для закупівель воєнного періоду до цього додаються логістичні та безпекові фактори. Відтак сама наявність дешевшої пропозиції на ринку ще не доводить збитків.

Зловживання посадою: помилкове рішення не завжди є умисним злочином

Ще один принциповий орієнтир сформувала Об'єднана палата ККС ВС у постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 757/11969/18-к. Для відповідальності за ст. 364 КК не обов'язково доводити попередню домовленість службовця з особою, яка отримала вигоду. Але необхідно встановити, що посадовець усвідомлював використання своїх повноважень усупереч інтересам служби та спрямованість дій на отримання неправомірної вигоди. Для закупівель це принципове розмежування. Безпідставне відхилення пропозиції, неправильно сформульована тендерна вимога або навіть незаконне визначення переможця можуть спричинити адміністративні чи господарсько-правові наслідки. Але для ст. 364 КК цього недостатньо без доказування відповідного умислу. Інакше будь-яке помилкове рішення посадовця потенційно перетворювалося б на службовий злочин.

Додаткові угоди як зона особливого ризику

Окремої уваги потребує зміна ціни вже після проведення конкурентної закупівлі. У постанові від 3 квітня 2026 року у справі № 924/698/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду розглядала дві додаткові угоди, якими ціна електроенергії була збільшена загалом на 17,69%. Належного підтвердження відповідного ринкового коливання суд не встановив і наголосив на небезпеці фактичного спотворення результатів торгів. Це господарська, а не кримінальна справа, тому незаконність додаткової угоди не означає автоматичної наявності злочину. Проте для кримінального провадження такі обставини можуть стати початковою точкою: хто ініціював підвищення, чим воно обґрунтовувалося, які ринкові дані були відомі сторонам, хто погоджував зміни та чи існувала домовленість із постачальником. Особливо важливо враховувати редакцію закупівельного законодавства, яка діяла на момент конкретної закупівлі та укладення відповідної угоди. Під час воєнного стану правила неодноразово змінювалися.

«Тендерна змова» і кримінальна відповідальність — не одне й те саме

Спотворення результатів торгів через антиконкурентні узгоджені дії є порушенням конкурентного законодавства. Однак окремого складу злочину під назвою «тендерна змова» Кримінальний кодекс не містить. Кримінальна відповідальність можлива тоді, коли поряд із координацією учасників встановлено ознаки іншого злочину — заволодіння коштами, надання неправомірної вигоди, використання підроблених документів, шахрайства або легалізації коштів. Показовою є справа № 922/3456/23, у якій КГС ВС наголосив: сам встановлений АМКУ факт антиконкурентних узгоджених дій не є автоматично достатньою підставою для застосування інших каральних наслідків. Для кримінального процесу логіка аналогічна: кожний елемент відповідного складу КК має доводитися окремо.

Чотири питання, які визначають кримінальний ризик

Практику Верховного Суду останніх років можна звести до чотирьох ключових питань: які реальні повноваження мала конкретна особа; який конкретний службовий обов'язок вона порушила; яким способом і наскільки достовірно встановлена шкода; якими доказами підтверджуються умисел та причинний зв'язок. Тому ефективний закупівельний комплаєнс сьогодні — це передусім доказова простежуваність рішення. Має бути зрозуміло, хто визначав потребу та очікувану вартість, хто готував технічні характеристики, хто обирав постачальника, хто перевіряв фактичне виконання, хто підписував акти і хто санкціонував оплату.