Коли арешт майна втрачає сенс: актуальні підходи Верховного Суду

Арешт майна у кримінальному провадженні є тимчасовим заходом забезпечення, однак на практиці він здатен перетворитися на тривале обмеження права власності. Для бізнесу наслідки особливо відчутні: блокування рахунків, обладнання, транспорту, товарів або іншого майна може впливати на виконання договорів, розрахунки з контрагентами та можливість продовжувати господарську діяльність.

Ключове питання в таких спорах полягає не лише в тому, чи були законними підстави для арешту в момент його накладення. Не менш важливо, чи зберігаються ці підстави через місяці або роки після застосування обмеження.

Стаття 174 КПК України дозволяє власнику або володільцю майна вимагати повного чи часткового скасування арешту, якщо він доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт було накладено необґрунтовано. Саме зміна обставин після накладення арешту часто стає центральним питанням такого судового розгляду.

Законність арешту потрібно оцінювати не лише на момент його накладення

Майно може бути арештоване для збереження речових доказів, забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації як виду покарання, цивільного позову або стягнення неправомірної вигоди. Проте наявність законної мети на початку кримінального провадження не означає, що обмеження автоматично залишається виправданим до його завершення. Ситуація може істотно змінитися: експертизи проведені, інформація з носіїв скопійована, необхідні слідчі дії завершені, досудове розслідування перейшло на іншу стадію або слідство так і не підтвердило зв'язок конкретного активу з кримінальним правопорушенням.

Тому під час звернення за скасуванням арешту доцільно зміщувати акцент із заперечення первісної ухвали на відсутність актуальної процесуальної необхідності продовжувати обмеження. Особливо це важливо, коли власник майна не є підозрюваним або обвинуваченим. Сам по собі такий статус не гарантує скасування арешту, але тривале обмеження майнових прав третьої особи потребує належного обґрунтування з боку держави.

Відмова не закриває можливості звернутися повторно

Важливий орієнтир сформувала Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року у справі №712/191/23. Суд дійшов висновку, що ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту, а також про відмову в його скасуванні, постановлені відповідно до ст. 174 КПК України, не підлягають апеляційному оскарженню. Водночас відмова не позбавляє власника можливості повторно звернутися з клопотанням про скасування арешту.

На практиці це має суттєве значення. Якщо після першої відмови проведено експертизу, завершено певний етап розслідування, відпала необхідність зберігати оригінал документа чи технічний пристрій або з'явилися інші нові обставини, вони можуть стати підставою для нового звернення за ст. 174 КПК. Тому стратегія захисту майнових прав не обов'язково завершується першою негативною ухвалою.

Верховний Суд проти процесуальних бар'єрів, яких немає в КПК

Інший важливий висновок міститься у постанові ККС ВС від 6 лютого 2025 року у справі №757/37763/23-к. У цій справі слідчий суддя повернув клопотання про скасування арешту через недоліки доданих документів. Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження, пославшись на те, що така ухвала не включена до переліку рішень, які можуть бути оскаржені. Верховний Суд звернув увагу на принципову обставину: стаття 174 КПК взагалі не передбачає процедури повернення клопотання про скасування арешту майна.

На відміну від процедури накладення арешту, закон не встановлює спеціальних вимог до форми та додатків такого клопотання, процедури залишення його без руху чи строку для усунення недоліків. Відповідно, слідчий суддя не може створювати процесуальний механізм, якого немає в КПК. Ця позиція має ширше значення, ніж питання оформлення одного клопотання. Йдеться про доступ власника до судового механізму перегляду обмеження його майнових прав.

Якщо арешт уже діє, а суд замість розгляду питання про необхідність його збереження повертає звернення з підстав, прямо не передбачених законом, власник фактично залишається з чинним обмеженням без вирішення питання по суті. Саме такий результат Верховний Суд не визнав прийнятним. 

Що потрібно доводити для скасування арешту

Стаття 174 КПК побудована таким чином, що ініціатива перегляду арешту значною мірою належить заявнику. Тому недостатньо послатися на тривалість розслідування, відсутність підозри або загальне порушення права власності. Значно сильнішою є аргументація, яка показує, що змінилося після накладення арешту.

Наприклад, якщо майно арештовувалося для проведення експертизи, важливим стає факт її завершення. Якщо слідство посилалося на необхідність збереження речового доказу — потрібно аналізувати, які саме його властивості ще мають доказове значення та чи потребують вони фізичного утримання речі. Для бізнесу окреме значення може мати доведення наслідків тривалого обмеження: неможливості використовувати виробниче обладнання, виконувати контракти, здійснювати операційну діяльність або розпоряджатися оборотними активами. Це переводить дискусію з формального питання «арешт колись був накладений законно» до іншого: чи залишається таке втручання необхідним і пропорційним сьогодні.

Арешт не повинен існувати за інерцією

Сучасний підхід до захисту майнових прав у кримінальному провадженні поступово зміщується від одноразової оцінки законності арешту до перевірки актуальності його подальшого застосування. Це особливо важливо для кримінальних проваджень, які тривають роками. Тимчасовий процесуальний захід не повинен перетворюватися на фактичне позбавлення можливості користуватися або розпоряджатися майном лише тому, що колись існували підстави для його арешту.

Практика Верховного Суду одночасно встановлює і процесуальні межі такого захисту. З одного боку, рішення слідчого судді, ухвалене за результатами розгляду клопотання за ст. 174 КПК, як правило, не можна оскаржити в апеляції, але можна звернутися повторно за наявності відповідних підстав. З іншого — суд не вправі створювати додаткові бар'єри для самого розгляду клопотання, яких кримінальний процесуальний закон не передбачає. Тому в спорах про скасування арешту вирішальним стає не стільки час, протягом якого майно перебуває під обмеженням, скільки здатність сторони показати, що процесуальна мета арешту вже досягнута або більше не виправдовує втручання у право власності.

Саме на цьому має будуватися аргументація власника, який прагне повернути реальну можливість користуватися та розпоряджатися своїм майном.