Кредитна історія як інструмент контролю: що змінює законопроєкт №14013

Законопроєкт №14013 «Про кредитну історію», підготовлений до другого читання, фактично пропонує нову архітектуру ринку фінансової інформації в Україні. Ідеться вже не про технічне оновлення існуючого регулювання, а про формування повноцінної системи централізованого обігу даних про фінансову поведінку громадян і бізнесу.

Про готовність документа до наступного етапу парламентського розгляду повідомила його авторка — Ольга Василевська-Смаглюк. Втім, за сухими формулюваннями законопроєкту криється значно ширший зміст — від зміни ролі бюро кредитних історій до переосмислення балансу між інтересами кредиторів і правами позичальників.

Від «архіву» до інфраструктури впливу

Ключова ідея законопроєкту полягає у трансформації бюро кредитних історій із пасивних накопичувачів інформації у повноцінних учасників фінансової системи. Вони отримують статус фактично виключного розпорядника даних про грошові зобов’язання, а разом із цим — і нові функції. Йдеться не лише про зберігання інформації, а й про її обробку, аналітику, скоринг, статистичні сервіси та навіть міжнародний обмін даними. Таким чином, формується інституція, яка прямо впливає на доступ до кредитування, визначаючи фінансову «репутацію» особи.

Це означає, що кредитна історія перестає бути допоміжним інструментом для банку — вона стає самостійним фактором регулювання економічної поведінки.

Роль регулятора: концентрація контролю в НБУ

Не менш важливою новелою є закріплення за НБУ статусу Уповноваженого органу. Регулятор отримує не просто наглядові повноваження, а фактично інструмент централізованого управління ринком через ведення Реєстру бюро кредитних історій.

Йдеться про створення єдиної інформаційно-комунікаційної системи, яка визначатиме, хто саме має право працювати з такими даними. Це, з одного боку, підвищує прозорість ринку, а з іншого — концентрує контроль у межах одного інституту.

Фактично НБУ отримує ще один важіль впливу на фінансову систему, який виходить за межі класичного банківського нагляду.

Кредитна історія як цифровий профіль особи

Особливу увагу привертає зміст кредитної історії, який суттєво розширюється. Законопроєкт передбачає формування комплексного досьє, що включає не лише інформацію про кредити, а й:

– персональні ідентифікаційні дані;

– місце проживання і контактні відомості;

– інформацію про доходи та зайнятість;

– сімейний стан і утриманців;

– деталі кожного кредитного правочину, включно з простроченнями, реструктуризаціями та припиненням зобов’язань;

– судові процедури, пов’язані з банкрутством;

– навіть відомості про смерть або зникнення особи.

У такому вигляді кредитна історія перетворюється на повноцінний фінансово-соціальний профіль, який може використовуватися значно ширше, ніж лише для оцінки платоспроможності.

Найбільш дискусійна норма: дані без згоди

Однією з найбільш принципових новел є механізм передачі інформації до бюро. Законопроєкт прямо передбачає, що дані про кредитний правочин передаються автоматично — на підставі самого факту укладення договору. Згода особи на таку передачу не вимагається.

Фактично це означає відхід від класичної моделі захисту персональних даних, де ключовим елементом є інформована згода суб’єкта. Водночас зберігається вимога отримання згоди для доступу до цієї інформації іншими кредиторами перед наданням нового кредиту.

Таким чином, виникає асиметрія: передача — без згоди, використання — за згодою. І саме ця конструкція потенційно стане предметом найбільшої кількості правових дискусій.

Очищення історії: формальні гарантії і практичні ризики

Законопроєкт передбачає механізми коригування кредитної історії. У разі недійсності правочину інформація підлягає заміні, а за відсутності інших записів — повному видаленню.

Постачальник даних зобов’язаний перевірити звернення протягом 15 днів (з можливістю продовження до 30) і надати підтверджуючі документи. У разі відсутності постачальника або його ліквідації — особа змушена звертатися до суду.

Формально це створює процесуальні гарантії, але на практиці виникає питання: чи не стане процедура виправлення інформації складнішою, ніж її первинне внесення.

Колектори і межі використання даних

Окремо законопроєкт регламентує діяльність колекторських компаній, обмежуючи використання отриманої інформації виключно цілями врегулювання заборгованості.

Будь-яке інше використання прямо кваліфікується як порушення вимог етичної поведінки. Це положення виглядає як спроба врівноважити розширення доступу до даних, але ефективність його застосування залежатиме від практики контролю.

Строки зберігання і «довга пам’ять» системи

Інформація в кредитній історії зберігатиметься протягом 10 років після припинення правочину. Для фінансової системи це стандартний підхід, але для позичальника — довгострокове закріплення будь-яких негативних подій.

Таким чином, система отримує «довгу пам’ять», яка може впливати на економічні можливості особи протягом значного періоду.

Висновок

Законопроєкт №14013 формує нову модель функціонування кредитної історії в Україні — більш централізовану, технологічну і водночас більш чутливу з точки зору прав людини.

З одного боку, це крок до цивілізованого фінансового ринку, де ризики оцінюються на основі повних і якісних даних. З іншого — виникає питання балансу: чи не перетвориться кредитна історія з інструменту оцінки на інструмент контролю.

І саме відповідь на це питання визначатиме не лише ефективність закону, а й довіру до всієї системи фінансових відносин.