ТОП-5 позицій ВС у банківських спорах у 2021 році

Банківські спори традиційно є однією із найбільш популярних і обговорюваних у юридичній спільноті категорій судових справ в Україні. Водночас ця категорія спорів зазвичай є і однією з найскладніших у юридичній практиці, оскільки пов’язана не тільки з великими обсягами доказової бази, якою оперують сторони, а й з неоднозначністю судової практики.

Крім того, не варто забувати, що з огляду на не завжди чітке банківське законодавство перед судом постає завдання враховувати інтереси вкладників, позичальників, власників банків, держави та вплив правових позицій на економіку держави. Як правило, ці інтереси не збігаються і бувають діаметрально протилежними. Водночас, що за кожною правовою позицією ВП ВС стоять десятки, сотні зупинених у судах нижчих інстанцій аналогічних справ, у яких учасники процесу очікують ухвалення відповідної правової позиції Верховного Суду. Тому питання врегулювання економічних відносин стоїть на першому плані. Нижче надається аналіз найбільш цікавих рішень 2021 року.

Топ-1. Деякі питання вирішення правових проблем у спорах щодо відповідальності пов'язаних з банком осіб за шкоду, завдану банку (пілотне рішення ВП ВС від 25.05.2021 справа №910/11027/18).

Від 2018 року спори за позовом ФГВФО, що діє від імені банку, про відшкодування пов`язаними з банком особами завданої ними шкоди банку підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У провадженні судів наразі перебуває: 64 таких позовів проти 774 відповідачів щодо майже 30 банків тривають спори про відшкодування шкоди з пов`язаних з банком осіб у порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У постанові чітко окреслено склад деліктного порушення (п. 7.4 постанови): 1) неправомірність поведінки; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв`язок; 4) вина заподіювача шкоди.

А також встановлено презумпцію вини (п.7.8 постанови) - зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Ну і звичайно, зазначене рішення цікаве з точку зору визначення розміру шкоди. Позиція ВС в цьому випадку наступна: якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку (пункт 7.61 постанови).

Топ-2. Щодо порядку відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами (постанова ВП ВС від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Ще у постанові від 31.10.2018 у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

У 2021 році ВП ВС конкретизувала цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Топ-3. Щодо умов задоволення вимог за банківською гарантією (постанова КГС ВС від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19)

Обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. При вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку — гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Топ-4. Усунення протиріччя між нормами стосовно порядку реалізації іпотечного майна під час виконавчого провадження (постанова ВП ВС від 25.05.2021 №923/971/19).

Вирішено конфлікт між статтею 49 Закону України «Про іпотеку», яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки в разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, та нормами частин 6 і 9 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», що надає таке право стягувачу (іпотекодержателю) виключно в разі нереалізації майна на третіх електронних торгах. ВС дійшов висновку, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Крім того, зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.

Топ-5. Щодо визначення розміру вимог забезпеченого кредитора до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні (постанова КГС ВС від 04.02.2021 у справі №904/1360/19).

Судом встановлено, що тлумачення абзацу третього частини другої статті 45 КУзПБ у взаємозв’язку з положеннями статей 572, 575, 589 ЦК України, статей 7, 11, 17, 18 Закону України "Про іпотеку" та статей 12, 19, 28 Закону України "Про заставу" свідчить, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов'язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).

Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними у разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог КУзПБ.

Врешті-решт, ВС ще раз нагадує, що сутність застави (іпотеки) полягає не лише в тому, щоб забезпечити основне зобов'язання в повному обсязі, а в тому, що правом застави (іпотеки) є право на чужу річ, яке належить кредитору в забезпечення його права вимоги за зобов'язанням і яке виявляється в можливості переважного (порівняно з іншими кредиторами) задоволення із цінності цієї речі. Таке переважне право також закріплено в частині шостій статті 64 КУзПБ, якою встановлено, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.