Податкові спори та процесуальні строки: нова практика Верховного Суду

У податкових спорах питання строків звернення до суду давно перестало бути суто технічним процесуальним аспектом. На практиці саме правильне визначення моменту початку перебігу строку та його тривалості часто вирішує долю всього спору ще до аналізу суті податкових донарахувань. І остання практика Верховного Суду лише посилила це значення.

Протягом багатьох років у податкових спорах фактично існувала концепція застосування 1095-денного строку, передбаченого статтею 102 Податкового кодексу України. Частина судової практики виходила з того, що саме цей строк є допустимим для звернення платника податків до адміністративного суду. Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 фактично змінила підхід до цього питання.

Суд прямо зазначив, що строк у 1095 днів є строком давності у податкових правовідносинах, а не процесуальним строком звернення до суду. Іншими словами, цей строк визначає межі існування самого права на оскарження рішення контролюючого органу, але не означає, що платник податків може звернутися до суду у будь-який момент протягом трьох років. Після цієї постанови система строків у податкових спорах стала значно жорсткішою та більш формалізованою. Якщо платник податків не використовував процедуру адміністративного оскарження, застосовується загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо ж особа спочатку скористалася процедурою адміністративного оскарження, ситуація стає складнішою. Для спорів немайнового характеру — наприклад, щодо блокування податкових накладних або включення до переліку ризикових платників — строк звернення до суду становить три місяці. Натомість для оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов’язань діє спеціальний строк — лише один місяць відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу.

Фактично Суд остаточно розмежував загальні процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України та спеціальні положення Податкового кодексу. І саме це сьогодні створює для бізнесу один із найбільших ризиків: помилкове визначення процесуального строку часто призводить до втрати можливості судового захисту незалежно від перспектив самої справи.

Не менш важливим є питання визначення моменту, з якого починається перебіг такого строку. Саме тут податкові спори традиційно стають джерелом найбільшої кількості проблем для платників податків.

ВС послідовно виходить із того, що обов’язок забезпечити можливість отримання кореспонденції за зареєстрованою податковою адресою покладається саме на платника податків. Якщо особа фактично не перебуває за адресою реєстрації, не перевіряє поштову скриньку або не оновлює дані в державних реєстрах, це не звільняє її від юридичних наслідків.

У постанові від 13 листопада 2025 року у справі №520/7470/25 Верховний Суд прямо підтвердив: якщо поштовий оператор зафіксував неможливість вручення рекомендованого листа, саме ця дата вважається датою вручення документа платнику податків. Тобто строк звернення до суду починає обчислюватися навіть тоді, коли особа фактично не ознайомилася зі змістом документа. Окремий пласт проблем виникає у зв’язку з використанням електронного кабінету платника податків. Податковий кодекс України передбачає можливість офіційного листування через електронний кабінет, а документи вважаються належним чином врученими після їх доставки до системи з формуванням відповідної квитанції. При цьому Суд у постанові від 9 травня 2024 року у справі №280/923/23 підкреслив, що належним доказом вручення є саме автоматично сформована квитанція про доставку документа до електронного кабінету. Для бізнесу це означає необхідність постійного моніторингу електронного кабінету, оскільки ігнорування електронної кореспонденції більше не створює жодного процесуального захисту.

Після початку повномасштабної війни значна кількість платників податків намагалася використовувати воєнний стан як аргумент для поновлення пропущених процесуальних строків. Проте судова практика з цього питання також стала доволі суворою.

Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 прямо зазначив: сам факт запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуального строку. Суд вимагає наявності прямого причинного зв’язку між конкретними обставинами війни та неможливістю своєчасного звернення до суду. Саме тому посилання на загальні труднощі воєнного часу без належного документального підтвердження зазвичай не спрацьовує. Суд оцінює кожну ситуацію індивідуально: чи перебувала особа на окупованій території, чи мала фізичну можливість звернутися до суду, чи існували об’єктивні перешкоди для отримання кореспонденції або підготовки процесуальних документів.