Мирова угода у справах про банкрутство: шанс для бізнесу чи поле для спорів?

Інститут мирової угоди довгий час перебував фактично поза межами процедур банкрутства за Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ). Однак після набрання чинності Законом № 2971-ІХ від 20 березня 2023 року ситуація кардинально змінилася.

Сьогодні пункт 12 частини першої статті 90 КУзПБ прямо передбачає, що укладення мирової угоди між боржником і кредиторами відповідно до статті 192 Господарського процесуального кодексу України є самостійною підставою для закриття провадження у справі про банкрутство. Більше того, відповідно до частини другої статті 90 КУзПБ таке закриття можливе на будь-якій стадії провадження, у тому числі після визнання боржника банкрутом.

Фактично законодавець повернув бізнесу ще один інструмент для збереження підприємства та врегулювання конфлікту між боржником і кредиторами без завершення ліквідаційної процедури.

Мирова угода знову стала частиною банкрутства

На практиці це означає, що сторони можуть домовитися про:

• відстрочення виконання зобов'язань;
• розстрочення боргу;
• часткове списання заборгованості;
• інший порядок задоволення вимог кредиторів;
• збереження діючого бізнесу без продажу всіх активів боржника.

Особливої актуальності цей інструмент набуває у воєнний час, коли значна кількість підприємств зіткнулася не зі структурною неплатоспроможністю, а саме з тимчасовими фінансовими труднощами.

Проблема полягає в іншому: КУзПБ не містить детального регулювання

Попри повернення мирової угоди до Кодексу, спеціального механізму її функціонування законодавець фактично не створив. КУзПБ не врегульовує:

• наслідки невиконання мирової угоди;
• порядок її розірвання;
• підстави визнання недійсною;
• долю незаявлених вимог кредиторів;
• порядок поновлення провадження у справі про банкрутство після порушення домовленостей сторін.

І якщо для процедур, відкритих ще за Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідні механізми містилися у статтях 79-82 цього Закону, то в новій редакції законодавства подібного регулювання фактично немає. Саме тому сьогодні зміст мирової угоди набуває принципово важливого значення.

Верховний Суд змінив підхід до оцінки мирових угод

Показовою є постанова Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі № 902/1352/23.

Суд фактично сформулював новий стандарт перевірки мирових угод у банкрутстві. Відтепер суд має оцінювати не лише формальну наявність підписів сторін, а й:

• добросовісність поведінки учасників;
• наявність корпоративних та інших відомих суду вимог;
• співмірність вартості активів і розміру боргу;
• реальність виконання домовленостей;
• відсутність обходу прав третіх осіб.

Фактично Верховний Суд відійшов від суто процесуального підходу і почав розглядати мирову угоду як економічний інструмент, який повинен забезпечувати баланс інтересів усіх учасників процедури.

Практика демонструє, що формального погодження недостатньо

Ще раніше Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність забезпечення справедливого балансу між кредиторами. Так, у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 5015/2298/11 суд відмовив у затвердженні мирової угоди, яка передбачала списання близько 98 % заборгованості за відсутності належного підтвердження погашення вимог кредиторів першої та другої черги. Суд прямо зазначив, що мирова угода одночасно має ознаки і цивільно-правового правочину, і спеціальної судової процедури.

У постанові від 09 липня 2020 року у справі № 910/26972/14 Верховний Суд наголосив, що прощення боргу не може презюмуватися та потребує належного волевиявлення кожного кредитора, права якого обмежуються відповідними умовами мирової угоди. 

Що варто передбачати у мировій угоді вже сьогодні?

Через наявні прогалини законодавства сторонам доцільно максимально детально врегульовувати у тексті угоди:

• порядок та строки погашення боргу;
• умови прощення заборгованості;
• долю забезпечувальних зобов'язань;
• статус поточних та незаявлених вимог;
• порядок покриття судових витрат;
• винагороду арбітражного керуючого;
• наслідки прострочення виконання угоди;
• механізми контролю за її виконанням.

З практичної точки зору також доцільно передбачати додаткові гарантії виконання:

• заставу активів;
• поруку третіх осіб;
• ескроу-механізми;
• acceleration clause (право вимагати дострокового погашення всієї заборгованості у разі порушення графіка);
• інформаційні ковенанти та право кредиторів здійснювати моніторинг фінансового стану боржника.

Висновки

Повернення мирової угоди до КУзПБ є безумовно позитивним кроком. Вона може стати ефективним інструментом фінансового оздоровлення бізнесу та дозволити уникнути ліквідації підприємств, які мають економічні перспективи. Водночас чинне законодавче регулювання залишається фрагментарним, а тому значна частина ризиків переноситься на самих учасників процедури.

Судова практика Верховного Суду вже демонструє тенденцію до поглибленого аналізу добросовісності сторін та економічної обґрунтованості умов мирової угоди. Саме тому сьогодні мирова угода у процедурі банкрутства є не просто способом завершити справу, а складним правовим механізмом реструктуризації боргу, який потребує ретельного юридичного конструювання та професійного супроводу.