Фраудаторні правочини у 2026 році: як кредитору повернути майно боржника

Український бізнес давно стикається з ситуаціями, коли боржник формально діє в межах закону, але фактично намагається унеможливити стягнення боргу. Майно передається родичам, вноситься до статутного капіталу іншої компанії, продається афілійованим особам або використовується для створення штучних переваг окремим кредиторам. Протягом останніх років Верховний Суд сформував цілісну концепцію так званих фраудаторних правочинів — правочинів, які вчиняються на шкоду кредиторам.

Особливе значення мають постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №369/11268/16-ц від 03.07.2019, №910/16579/20 від 07.09.2022, №916/379/23 від 18.12.2024 та №910/6654/24 від 04.02.2026, які фактично створили сучасну доктрину боротьби з виведенням активів боржників. Примітно, що законодавець закріпив поняття фраудаторного правочину в Кодексі України з процедур банкрутства лише у 2024 році. Проте судова практика почала розвивати цю конструкцію значно раніше.

Від дарування дітям до багатомільйонних корпоративних схем

Однією з найвідоміших стала справа №369/11268/16-ц. Боржник після відкриття виконавчого провадження щодо стягнення понад 580 тис. грн передав дітям житловий будинок та земельну ділянку за договором дарування. Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила: цивільно-правові механізми не можуть використовуватися для уникнення виконання судового рішення або приховування майна від стягнення. Суд фактично заклав фундамент майбутньої концепції: якщо правочин спрямований на заподіяння шкоди кредитору, він може бути оскаржений навіть за відсутності прямої спеціальної норми.

Подальший розвиток практика отримала у справі №910/16579/20, де оспорювався договір відступлення права вимоги на суму 2,8 млн доларів США між банком та афілійованою особою боржника. Велика Палата звернула увагу, що шкода кредиторам може завдаватися не лише через пряме виведення майна, а й через створення преференцій окремим кредиторам у процедурі банкрутства. Ще один показовий приклад — справа №916/379/23, де майно вартістю майже 10 млн грн було передано до статутного капіталу іншої юридичної особи з метою уникнення розрахунків із колишнім учасником товариства. Велика Палата прямо пов’язала фраудаторність із концепцією зловживання правом та наміром заподіяти шкоду кредитору.

Рішення 2026 року: головний поворот у практиці

Найбільш значущі зміни відбулися після постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2026 року у справі №910/6654/24. Фактично Суд переглянув власний підхід, сформований ще у 2019 році.

Раніше судова практика допускала поєднання конструкції фіктивного правочину зі зловживанням правом. Тепер Велика Палата чітко розмежувала ці категорії. Суд зазначив, що одночасна кваліфікація правочину як фіктивного за статтею 234 ЦК України та як такого, що суперечить принципам добросовісності й забороні зловживання правом за статтями 3 і 13 ЦК України, не допускається. Це має важливе практичне значення. Якщо майно фактично передано, права перейшли до іншої особи, а правочин реально виконувався, говорити про фіктивність часто неможливо. Однак це не означає, що кредитор позбавлений захисту.

Верховний Суд підтвердив: достатньою підставою для визнання правочину недійсним може бути саме його суперечність принципам добросовісності та забороні зловживання правом.

Чому це важливо не лише для банкрутства

Одним із найважливіших висновків Великої Палати стало поширення концепції фраудаторності далеко за межі процедур неплатоспроможності. Сьогодні кредитор може оскаржувати такі правочини навіть тоді, коли боржник не перебуває у процедурі банкрутства. Метою такого позову є повернення майна до майнової сфери боржника для подальшого звернення стягнення. Суд прямо наголосив, що позаконкурсне оспорення покликане забезпечити кредитору доступ до майна боржника навіть тоді, коли це майно вже формально перебуває у третіх осіб.

Не менш важливим є інший висновок: звернутися з таким позовом може не лише сторона правочину, а й кредитор як заінтересована особа. Фактично Верховний Суд визнав, що право на захист не повинно залежати від того, чи був кредитор учасником відповідного договору.

Що це означає для бізнесу

Сучасна практика Верховного Суду демонструє чітку тенденцію: будь-які спроби формально законними інструментами приховати активи від кредиторів дедалі частіше отримують негативну оцінку судів. При цьому фраудаторним може бути не лише дарування майна родичам. Під ризиком опиняються продаж активів за неринковою ціною, передача майна афілійованим компаніям, створення переваг окремим кредиторам, внесення активів до статутного капіталу інших юридичних осіб та інші схеми, наслідком яких стає погіршення можливостей кредитора отримати виконання свого права.

Для кредиторів це означає розширення інструментів захисту. Для боржників — необхідність значно уважніше оцінювати будь-які операції з активами в період існування невиконаних зобов’язань.

Судова практика демонструє дедалі більш послідовний підхід: правочин може бути формально законним, але якщо його реальна мета полягає у заподіянні шкоди кредитору, такий правочин ризикує бути визнаним недійсним незалежно від того, чи відбувається справа в межах банкрутства, чи у звичайному позовному провадженні.