Чи можна скасувати договір відступлення права вимоги через спірний розмір боргу?

Ринок проблемної заборгованості давно став невід'ємною частиною фінансової системи. Банки продають кредитні портфелі, фінансові компанії купують права вимоги, а боржники нерідко намагаються оскаржити такі правочини в судовому порядку. Одним із найпоширеніших аргументів залишається твердження про те, що кредитор передав право вимоги за боргом, розмір якого є спірним або містить безпідставно нараховані проценти, штрафи чи інші платежі. Однак у постанові від 2 квітня 2026 року у справі № 757/1790/22-ц Верховний Суд фактично підтвердив: сам по собі спір щодо суми заборгованості не впливає на дійсність договору відступлення права вимоги.

Суть спору

Позивач намагався визнати недійсними договори відступлення права вимоги, укладені між банком та фінансовою компанією. Серед основних аргументів зазначалося, що заборгованість фактично відсутня або визначена неправильно, а окремі складові боргу були нараховані без достатніх правових підстав. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Верховний Суд підтримав ці висновки.

Що таке дійсність права вимоги

У своїй постанові Верховний Суд звернув увагу на принципову різницю між двома питаннями:

• чи існує саме право вимоги;
• чи є дійсним договір про його відступлення.

На практиці ці поняття нерідко помилково ототожнюються. Суд підкреслив, що положення статей 514 та 519 ЦК України регулюють насамперед відносини між первісним та новим кредитором. Якщо передане право вимоги виявиться відсутнім, припиненим або таким, що не могло бути відступлене через законодавчу заборону, це не означає автоматичної недійсності самого договору цесії. Інакше кажучи, навіть якщо у майбутньому з'ясується, що частина вимог була необґрунтованою або заборгованість мала інший розмір, це саме по собі не знищує укладений договір відступлення права вимоги.

Відсутність права вимоги і недійсність договору — різні правові наслідки

Цікавим є підхід Верховного Суду до наслідків передачі проблемної вимоги. Суд зазначив, що у випадку, коли передане право вимоги фактично не існувало або було припинене до моменту передачі, цесія може не мати так званого розпорядчого ефекту. Тобто новий кредитор не набуде відповідного права. Однак наслідком такої ситуації є не недійсність договору між кредиторами, а потенційна цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Таким чином, закон розмежовує спір щодо самого боргу та дійсність правочину про його передачу.

Чому цей висновок важливий для фінансового ринку

Підхід Верховного Суду має важливе практичне значення для стабільності ринку відступлення прав вимоги. Якби кожен спір щодо розміру боргу автоматично ставив під сумнів дійсність договорів цесії, це створювало б значні ризики для банків, інвесторів та фінансових компаній, які купують кредитні портфелі. Фактично суд підтвердив, що боржник не може використовувати сам факт незгоди із сумою заборгованості як універсальний інструмент для оскарження передачі права вимоги новому кредитору.

Права боржника все ж залишаються захищеними

Водночас зазначена правова позиція не означає, що боржник позбавляється права оскаржувати неправомірні нарахування. Боржник може заперечувати розмір заборгованості, доводити відсутність окремих складових боргу, посилатися на припинення зобов'язання, сплив строків позовної давності чи інші обставини, які впливають на обсяг відповідальності. Однак такі заперечення повинні розглядатися в межах спору щодо самого зобов'язання, а не через спробу визнати недійсним договір між первісним та новим кредитором.

Практичний висновок

Постанова Верховного Суду у справі № 757/1790/22-ц стала черговим підтвердженням того, що інститут відступлення права вимоги має самостійний правовий режим. Наявність спору щодо суми боргу, окремих нарахувань або навіть факту існування частини заборгованості не створює автоматичних підстав для визнання договору цесії недійсним.

Для боржників це означає необхідність правильно обирати спосіб судового захисту. Для банків та фінансових компаній — додаткове підтвердження стабільності механізму відступлення прав вимоги. А для юристів — ще один орієнтир при побудові стратегії захисту як кредиторів, так і боржників у спорах щодо проблемної заборгованості.