Банкрутство без ілюзій: які ризики закладено в законопроєкт №15024

Ідея окремої, швидшої та дешевшої процедури банкрутства для мікро- і малого бізнесу виглядає правильною. Для невеликих підприємств класична модель неплатоспроможності часто є надто дорогою, складною і тривалою, а тому просто не працює як реальний інструмент перезапуску бізнесу. Саме на це і відповідає законопроєкт №15024, який пропонує створити спрощене провадження у справах про банкрутство для малого сегмента підприємництва.

Але між правильною ідеєю і якісним законом є велика різниця.

Перше питання — кого саме закон вважає малим бізнесом для цілей спрощеної процедури. Законопроєкт фактично переносить до Кодексу критерії з іншого профільного законодавства, не створюючи окремого банкрутного підходу. Саме це і викликає обґрунтовану критику: якщо мова йде про спеціальну процедуру, то і критерії мають бути спеціальними, пов’язаними не лише з формальним статусом підприємства, а з реальною складністю його неплатоспроможності. Додаткову тривогу викликає і сам масштаб запропонованих меж, бо за таких показників до спрощеного режиму можуть потрапляти компанії, які для українських реалій уже давно не виглядають як класичний мікро- чи малий бізнес. Саме тому варто наполягати на корекції критеріїв, врахуванні вартості активів, історичної послідовності показників та перевірці достовірності фінансової звітності.

Друга проблема — ризик, що спрощення процедури перетвориться на спрощення гарантій. Законопроєкт намагається скоротити строки, витрати і формальності, але разом із цим місцями послаблює ті елементи, без яких конкурсний процес втрачає керованість. Передусім ідеться про ризик відходу від принципу концентрації спорів щодо майна боржника, про недостатньо чіткий механізм переходу від спрощеної процедури до загальної, якщо справа виявляється складнішою, ніж здавалося на старті, а також про надто вільну конструкцію, в якій боржник у деяких випадках зберігає надмірний вплив на саму процедуру. Це вже не просто технічні правки — це питання збереження логіки Кодексу України з процедур банкрутства як системи.

Третє питання — баланс між боржником, кредиторами і судом. Законопроєкт містить норми, які потенційно підсилюють позицію боржника, але не завжди дають симетричні гарантії кредиторам. Найяскравіший приклад — конструкція, за якої кредитор формально може ініціювати спрощене провадження, але фактично його відкриття залежить від подальшої згоди самого боржника. Це виглядає як право вето, яке знижує практичну цінність інструменту для кредитора і перетворює спрощене провадження з механізму конкурсного реагування на майже добровільну модель ліквідації. При цьому законопроєкт не дає чіткої відповіді, що відбувається, якщо боржник такої згоди не надає.

Не менш важливий блок — роль арбітражного керуючого. Якщо закон пропонує нову процедуру, він повинен чітко відповісти, хто реально контролює активи, формує ліквідаційну масу, веде справу і за які кошти працює. На нашу думку питання винагороди арбітражного керуючого врегульоване неповно, особливо у випадках, коли його призначає суд. Для малого бізнесу це може стати ще одним бар’єром входу до процедури, а для самої системи — джерелом практичного хаосу.

Позитив законопроєкту також не варто ігнорувати. Він намагається вписати українське право у європейську логіку, де мікро- і малий бізнес мають право на швидший, дешевший і більш реалістичний механізм проходження кризи. Окремо важливим є і сам принцип «другого шансу», тобто ідея, що добросовісний підприємець не повинен залишатися заручником боргів безкінечно. Але цей підхід працює тільки тоді, коли спрощення не руйнує процесуальні запобіжники, а добросовісність не стає декларацією без механізму перевірки.

У підсумку законопроєкт №15024 не виглядає хибним за напрямом, але точно виглядає недоопрацьованим за конструкцією. Його треба не відкидати, а серйозно доопрацьовувати між першим і другим читанням. Насамперед — переглянути критерії для малого бізнесу, прибрати ризики штучного використання спрощеної процедури великими групами, повернути чіткий механізм судового контролю, врегулювати перехід до загального провадження у складних справах і не допустити моделі, за якої боржник отримує надто багато інструментів впливу на власне банкрутство.

Саме в такому вигляді спрощена процедура може стати не черговою законодавчою ілюзією, а реальним інструментом фінансового перезапуску малого бізнесу.