Банкрутство без ілюзій: як на практиці оцінюють поведінку боржника

Інститут неплатоспроможності фізичних осіб замислювався як механізм захисту людини, яка об’єктивно опинилася у борговій пастці. Проте на практиці шлях до відкриття провадження часто перетворюється на складний процес подолання формальних і доктринальних бар’єрів, де ключовим стає не сам факт неплатоспроможності, а оцінка поведінки боржника. Саме навколо категорії добросовісності сьогодні формується одна з найгостріших дискусій у справах про банкрутство фізичних осіб.

Коли доступ до процедури ускладнюється ще на старті

Однією з проблемних норм залишається положення про припинення платежів (п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ). Її формулювання створює невизначеність: чи має поріг у 50% перевищуватися за кожним окремим зобов’язанням, чи за сукупністю боргів. Додатково ускладнює ситуацію те, що доведення факту несплати фактично є «негативним доказом», тягар якого покладається саме на боржника.

На практиці це призводить до ситуацій, коли суди вимагають від фізичної особи документи, які об’єктивно складно або неможливо отримати від кредиторів, і відмовляють у відкритті провадження через відсутність доказів, що формально не залежать від боржника. Показовою є практика, коли суди вже на стадії відкриття намагаються перевіряти реальний фінансовий стан боржника та виконуваність плану реструктуризації, хоча закон говорить лише про ознаки загрози неплатоспроможності.

Підготовче засідання: допомога боржнику чи прихований фільтр

Кодекс з процедур банкрутства визначає підготовче засідання як стадію, покликану допомогти боржнику надати повну інформацію про свій фінансовий стан. Верховний Суд неодноразово наголошував: на цьому етапі формально не перевіряється реальна платоспроможність, а її оцінка здійснюється вже після відкриття провадження та введення процедури реструктуризації.

Водночас у судовій практиці простежується тенденція до розширеного тлумачення підстав для відмови у відкритті справи. Наявність у боржника майна, відкриті виконавчі провадження або сумніви суду щодо декларації часто використовуються як аргументи проти відкриття, попри те що перелік підстав для відмови, встановлений законом, є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню.

Добросовісність боржника як центральний критерій

КУзПБ фактично закріплює принцип: право на звільнення від боргів має лише добросовісний боржник. Проте проблема полягає в тому, як саме суди тлумачать цю добросовісність. Нерідко будь-які помилки боржника — неточності в декларації, невдалі фінансові рішення або спроби самостійно домовитися з кредиторами — трактуються як недобросовісна поведінка. Верховний Суд у своїх правових висновках підкреслює, що добросовісність не тотожна ідеальній поведінці. Фізична особа може опинитися у стані неплатоспроможності не через злий умисел, а через життєві обставини, економічні ризики або навіть агресивну поведінку кредиторів. Помилка не дорівнює зловживанню, і цей баланс часто ігнорується судами першої інстанції.

Поведінка кредиторів: забутий елемент оцінки

Окремої уваги заслуговує питання добросовісності кредиторів. Судова практика показує, що саме кредитори нерідко вдаються до суперечливої або відверто недобросовісної поведінки: нарахування незаконних комісій і штрафів, відмова від компромісу в реструктуризації, використання позик замість реальних інвестицій, а іноді — навіть створення ситуацій, у яких боржник фактично не має шансів виконати зобов’язання. Законодавство про споживче кредитування встановлює для кредиторів високі стандарти поведінки, але в процедурах банкрутства ці обставини часто залишаються поза увагою суду. Оцінка добросовісності боржника без аналізу поведінки кредитора створює перекіс, який суперечить самій ідеї справедливого балансу інтересів.

Ризики суперечливої практики Верховного Суду

Окремі правові позиції Верховного Суду викликають серйозні дискусії. Зокрема, йдеться про можливість закриття провадження у справі про неплатоспроможність уже на стадії погашення боргів без скасування постанови про визнання боржника банкрутом. Такий підхід фактично залишає особу у статусі банкрута з усіма передбаченими законом обмеженнями, але без завершення процедури списання боргів. Це створює правову невизначеність і ставить під сумнів передбачуваність наслідків для боржника, який формально пройшов усі етапи процедури.

Висновок

Банкрутство фізичної особи — це не індульгенція і не спосіб уникнути відповідальності. Але й не пастка, у якій будь-яка помилка автоматично позбавляє людину права на захист. Добросовісність має оцінюватися комплексно: з урахуванням причин неплатоспроможності, поведінки боржника і кредиторів, а також реальних життєвих обставин.