Як бізнес програє податкові спори через процесуальні помилки

Більшість підприємців звикли оцінювати перспективи податкового спору через призму матеріального права: чи правильно податкова застосувала норми Податкового кодексу, чи достатньо доказів, чи є судова практика на користь платника податків. Однак практика Верховного Суду дедалі частіше демонструє іншу тенденцію. Навіть сильна правова позиція не гарантує успіху, якщо ще на початковому етапі було допущено процесуальну помилку.

Саме процесуальна дисципліна нерідко визначає, чи взагалі суд перейде до розгляду спору по суті. Пропущений строк звернення до суду, неправильно обраний спосіб захисту, несвоєчасне подання доказів або зміна правової позиції вже під час розгляду справи можуть стати достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від того, наскільки обґрунтованими є вимоги платника податків.

Пропуск строку звернення до суду

Найпоширенішою процесуальною помилкою залишається несвоєчасне звернення до адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2025 року у справі №500/2276/24 остаточно визначила підходи до обчислення строків звернення до суду у податкових спорах. Зокрема, якщо рішення податкового органу не оскаржувалося в адміністративному порядку, застосовується шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України. Якщо адміністративне оскарження здійснювалося щодо рішень, які не пов'язані з визначенням грошових зобов'язань, діє тримісячний строк відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України. Для податкових повідомлень-рішень після адміністративного оскарження спеціальний строк становить лише один місяць згідно з пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України.

При цьому Верховний Суд наголошує, що поновлення процесуального строку можливе лише за наявності об'єктивних та непереборних причин. Помилки в організації роботи підприємства, несвоєчасне отримання поштової кореспонденції чи внутрішня неорганізованість такими причинами не визнаються.

Показовою є постанова Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі №380/17493/24, де навіть проходження директором військової служби саме по собі не було визнане достатньою підставою для поновлення строку, оскільки суд встановив, що він продовжував фактично управляти діяльністю підприємства. Аналогічно у справі №580/10785/25 Верховний Суд зазначив, що повернення рекомендованого листа через закінчення строку його зберігання не означає, що платник податків не був належним чином повідомлений про прийняте рішення. 

Неправильно обраний спосіб судового захисту

Ще одна типова помилка полягає у зверненні до суду з вимогою про скасування рішення, яке саме по собі вже не може відновити порушене право.

Наприклад, Верховний Суд у постанові від 14 травня 2026 року у справі №560/3732/25 підтвердив правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену ще у справі №816/228/17 від 08 вересня 2021 року: якщо платник податків допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, наказ про її призначення вважається реалізованим і його окреме оскарження вже не є ефективним способом захисту. У такій ситуації предметом судового спору повинні бути вже податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки.

Схожий підхід Верховний Суд застосував і у справі №520/14108/24, де платник податків оскаржував рішення комісії центрального рівня, хоча безпосередньо його права порушувало первинне рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкових накладних. Суд підкреслив, що правильне визначення предмета спору є одним із ключових елементів ефективного судового захисту.

Докази необхідно подавати ще під час перевірки

Досить поширеним є переконання, що всі документи можна надати вже безпосередньо суду. Проте судова практика свідчить, що такий підхід може коштувати бізнесу перемоги.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі №160/25879/24 суд залишив у силі штрафні санкції саме через те, що документи, які підтверджували правомірність дій платника податків, були подані лише під час судового розгляду, але не були надані контролюючому органу під час перевірки або разом із запереченнями до акта перевірки.

Цей підхід вкотре підтверджує, що податкова перевірка, адміністративне оскарження та судовий розгляд не є окремими етапами. Це єдиний процес, у межах якого доказова база повинна формуватися максимально рано.

Правову позицію потрібно визначати ще до подання позову

Ще однією серйозною помилкою є спроба суттєво змінити обґрунтування позову вже після відкриття провадження.

Кодекс адміністративного судочинства України дозволяє змінити предмет або підстави позову лише у встановлених процесуальних межах. Після їх спливу нові аргументи можуть залишитися поза увагою суду. Це підтверджують, зокрема, постанови Верховного Суду у справах №480/4896/24 та №440/12136/23. В одному випадку суд відмовив у врахуванні нових обставин через непослідовність правової позиції платника податків, а в іншому зазначив, що нові аргументи могли бути наведені ще при поданні позову, однак позивач не скористався своїм процесуальним правом своєчасно змінити підстави позову.

Висновки

Практика Верховного Суду дедалі чіткіше демонструє, що результат податкового спору визначається не лише правильним застосуванням норм Податкового кодексу України. Не менш важливими є своєчасність процесуальних дій, правильний вибір способу судового захисту, належне формування доказової бази та послідовність правової позиції.

Саме тому ефективний захист інтересів бізнесу починається значно раніше, ніж подання позовної заяви. Він фактично розпочинається вже після отримання запиту контролюючого органу, наказу про проведення перевірки або акта перевірки. Саме на цих стадіях формуються передумови майбутнього судового спору, а процесуальні помилки, допущені на початку, у подальшому виправити значно складніше, ніж помилки у правовій аргументації.